Це дуже болісна тема – повернення/неповернення до Маріуполя. Вчора ми зробили відео на цю тему, намагаючись пояснити мотивацію людей повертатися або, навпаки, не повертатися у місто. Спробували розібратися і у тому, чому ті, хто не залишав Маріуполь весь цей час, намагаються прикрашати ситуацію і фактично брешуть про те, що «місто розквітає», своїм близьким і рідним.
Ця тема настільки сильно зачепила людей, що ми отримали десятки коментарів та пояснень. Маріупольці, які влаштували своє життя за кордоном або в інших містах України, а також маріупольці, які не змогли облаштуватися, знайти роботу, друзів, якесь підґрунтя, намагаються докричатися до суспільства, пояснити, чому вони такі а не інші, чому вчиняють так, як вчиняють, і роблять вибір такий, який роблять.
Ми подумали, що дуже важливо донести до широкого загалу їхні думки. Публікуємо найцікавіші – анонімно, бо ми зберігаємо право людей на конфіденційність та безпеку в умовах інформаційних війн.
…
Для пенсіонерів одна з головних мотивацій повертатись в Маріуполь в 90% випадків - це дві пенсії українська і російська. Багато з них заздрили, ще до вторгнення, дончанам, що вони отримували дві пенсії.
Україні потрібно цю проблему вирішувати. Змушувати пенсіонерів раз на півроку-рік приходити або в банк за новою карткою, або у пенсійний фонд.
Україна дуже часто платить пенсію людям, які її ненавидять і це прямо мене дуже бісить коли я плачу податки на пенсії колоборантам.
…
Люди не розуміють, як легко їх зробити щасливими!!! С початку у них треба все відібрати і довести до стану переляканої тварини, потім повернути 3 - 5 відсотків того ,що в них було, і вони будуть цілувати тобі руки і підносити тебе до небес! Ти для них Бог та цар! Так бабці цілували руки вбивцям в Маріуполі, коли ті зруйнували місто, вбили десятки тисяч, а то і сотню тисяч мешканців і потім їм давали безкоштовно буханець хліба! До цього вони його не мали,так ??? Сам колишній мешканець Маріуполя, жив в своїй квартирі, ходив на море, радів, як місто, де народився та прожив життя, розквітло, зараз пенсіонер - бомж !!! І я повинен якось бути вдячним цій російській істоті ? В мене з мозгами ще все добре . В мене немає навіть минулого, згоріли всі фото дитинства, армії, весілля, фото дітей та батьків !
Того Маріуполя вже не буде, але дуже хочу повернутися для справедливості, до могил рідних, до міста в якому прожив життя
…
Мої знайомі поїхали з Маріуполя 15 березня 2022 року до Кривого Рогу, на гроші які були, зняли одну за шалені гроші, шукали роботу. Їм постійно висловлювали претензії "А шо ви сюди приїхали". Держава не допомогла їм. Проживши там 2 місяці не змогли знайти роботу, повернулися назад до Маріуполя, бо там залишилася квартира, загалом ціла, тільки вікна постраждали. Вони повернулися не тому, що когось чекали або підтримують окупацію, вони насамперед повернулися до свого рідного міста.
…
(У відповідь на попередній пост) Ой, ну як тут втримаєшся від наведення аналогії ще й мовою оригіналу: Мои знакомые уехали из Смоленска 15 июля 1941 года в Москву, сняли квартирку за бешеные деньги, искали работу... Советское государство, которое еле дышало под ударами нацистской Германии, никак не помогло им. Прожив там 2 месяца, не смогли найти там работу, в сентябре, когда немцы уже были на подступах к Москве, они вернулись обратно в Смоленск, потому что их квартира уцелела, только окна пострадали. Они вернулись не потому, что ждали немцев, которые поселились в их квартире и уже вставили новые стёкла в окна, и даже разрешили моим знакомым обхаживать себя, они в первую очередь вернулись в свой родной город...
Цікаво, що це за "мої знайомі" - молода сім’я з дітьми, самотні пенсіонери, робітники передпенсійного віку? Одні мої випадкові знайомі, підприємці, які втратили свій магазин і дім (зруйновані) і виїхали з Маріуполя на Прикарпаття, сказали "попытаемся здесь, или уедем в Европу. В Мариуполь? - Не вернёмся. Там уже ничего нет..." Інші - "Ну, пока здесь, дети в школе... Когда закончится - вернёмся, дом отстрою..." І далі технічні деталі відбудови розбомбленої хати. Але то як кому, які знайомі...
…
Я думаю повернутись наступного року. Мені рік до пенсії залишився. Я не знаю, що я тут буду робити, окрім як сидіти на шиї у дітей. Бо немає у мене грошей не оренду. А в Маріуполі збереглася хата сестри. Її треба підлатати, але буде де жити. Буду сидіти і доживати, ось такий план, але який є. Іншого поки що не маю.
…
Пам'ять, як чорна вирва, затягує додому... Так стару собаку тягне на руїни рідного дому. Це пастка для тих, хто хоче повернутися. І для мене теж. - Кожен кв.см просочений людською кров'ю.
…
Мені поведінка людей, які, як за методичкою, кажуть "життя налагоджується", нагадує діячів мережевого маркетингу чи релігійних фанатиків. І ті й ті оброблені психологічно і, на мою думку, або щиро в хто вірять, або всі добре розуміють і просто хочуть притягнути в цей хаос більше народу. Ні з тими, ні з іншими не хочу мати нічого спільного.
P.S. Коли в черговий раз серце щемить і хочеться додому, потрібно чітко розуміти, що того "БУДИНКУ" вже немає і не буде ніколи. І повернувшись до окупованого Маріуполя, ти прирікаєш на страждання сім'ю та відсутність нормального майбутнього у дітей.
…
На мене періодично накочує зубодробна ностальгія – хочу додому. А потім дивлюся на фотку, а в пам'яті тягне обстановка 10-15 річної давності. На фотці до війни ми вже оновили меблі.
А потім уночі "сни жахів", що я раптово опинився вдома, і не можу повернуться до Європи - прокидаюсь від паніки.
…
Як би без житла та перспектив на нього заробити, щоб купити в європейській країні, розглядаю варіант повернення.
…
Ви не враховуєте те, що в Маріуполі мешкало як мінімум 60 % відверто проросійських людей. заради рашкі вони готові жити у лайні. вони ПСИХІЧНО НЕНОРМАЛЬНІ ! Зрозуміти їх нормальній людині просто неможливо. все їх життя - це аномалія. Абсолютна більшість тих , хто зараз в місті - це саме ця публіка. я знаю точно.
…
Не надо возвращаться, вам там будут не рады. Гораздо легче и комфортней остаться на чужбине, получить какую то работенку, предел мечтания это упаковщица в Германии или Польше. Каждому своё, не возвращайтесь. Освобождали не вас, а от вас. Это же очевидно.
…
Страшна і сумна тема, бо ми, маріупольці, всі в різній мірі не в собі. Треба бути сильною людиною, щоб перекреслити все своє попереднє життя, жити далі і вірити в те, що у нас є життя попереду. Я вважала, що всіх, хто каже знайомим "повертайтеся", змушують це робити чи вони просто покидьки, яким подобається цей застиглий совок і вони вірять рашці. А це ж все одно, як вірити людожеру.
ВИСНОВКІВ у цій темі не буде. Кожен ухвалює для себе рішення, які вважає кращими для себе. Або не кращими, проте – правильними (навіть якщо складними).
Але говорити про це точно треба.
ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ: Чому маріупольці рвуться назад до міста
