Благодійний фонд «Голоси дітей» розпочав Всеукраїнську соціальну кампанію, яка закликає батьків чути своїх дітей, коли вони говорять про важкі переживання, пов’язані з війною. Героями соцкампанії стали реальні діти з різних регіонів країни, які розповіли власні історії проживання війни. Свою історію розповів і Сашком з Миколаєва.
Сашкові з Миколаєва - 7 років. У п’ять років хлопчик застав початок війни у своєму рідному місті. Хлопчик розповідає, що перші дні був дуже наляканим та не розумів, що відбувається:
Я був в себе дома, в Миколаєві. Вночі ми прочитали в новинах, що починається війна росії проти України. Тому ми швидко забрали всі речі і пішли зі своєю кішкою в укриття і пробули там пів години.
Пізніше сім’я Сашка виїхала до Німеччини, де прожила 9 місяців, а потім вони повернулись до Миколаєва:
Зараз трошки легше почуваюся. Тому я думаю, що війна вже скоро закінчиться.
Хлопчик також відвідує осередок “Голоси дітей”, де йому допомагають психологи:
Спочатку було складно, я не міг розмовляти, бо в голові німецькі цифри були, але потім я знайшов спосіб розмовляти та товаришувати. І тепер у мене є друзі. Раніше мені було важко дружити і незвично сказати комусь “привіт”. В осередку я граюсь, бігаю, товаришую.з дітьми. Ще я там малюю — це мене дуже заспокоює. Я малював різне і майбутнє України теж. Зі мною спілкувався психолог, і тоді я зрозумів, що не треба боятись всіх предметів і людей незнайомих.
Мама Сашка розповідає, що сім’я виїхала з Миколаєва в день, коли росіяни підірвали водогін, залишивши Миколаїв без води. Сім’я разом з Сашком та його старшим братом, який закінчував школу, виїхали в одне з міст Німеччини, де працювала їхня знайома. Там планували залишити навчатись старшого сина, але цього не сталось:
Ми всі повернулися до України, старший син навчається зараз в Києві, але поїхали ми безпосередньо для того, щоб він там навчався та здобув вищу освіту.
Мама Сашка додає, що у Німеччині їй запропонували бути там волонтерами для українських діток.
Я працювала в дитячому садочку, поки їх мами ходили на курси німецької мови. Нам не оплачували цю роботу, але нам дуже допомагали житлом. Ми жили у великому будинку в елітному районі Ансбаху. Приймали нас в принципі непогано, але була туга за батьківщиною, за домом. Нам було дуже важко. Тоді було якесь таке роздратування, постійно нервовий стан.
Сашкові в німецькій школі було важко, адже він не розумів мови.
Ранок починався з того, що він прокидався: темно, дощ, небо таке похмуре, і в нього такий настрій.Він казав мені: “Я ненавиджу цю школу, я ненавиджу цю країну. Я не хочу іти до школи” - це стандартний набір слів, кожен день. Це дуже важко чути від своєї дитини, для якої ти хочеш всього найкращого, яку ти вивіз від війни. А вийшло…У Німеччині, ставало складніше і складніше, і складніше. Він почав битися з однолітками, з нашими сусідами.
Повернувшись в Україну складнощі нікуди не ділись, адже виявилось, що хлопчик забув всі українські букви
Він іде дев'ятого січня в 1 клас, коли діти вже знають майже всі букви, коли діти вже рахують до 10, впевнено читають, а ми йдемо з 0 і зараз він витягується. Сьогодні його похвалила вчителька, що він дуже гарно почав читати.
Жінка розповідає. що Сашко не хотів ні спілкуватись з дітьми, ні гратись з ними.
Він сидів біля мене. Потім пішов побився з кимось, йому дали здачі. Прийшов, розплакався пішли додому.
Вона ділиться, що намагалась водити хлопчика на гурти чи курси, але йому не подобалось. Мама Сашка розповіла, що до осередку їм порадили прийти знайомі:
Коли я прийшла сюди, я залишилася на бесіду з психологом. Пані Вікторія мені так сподобалася. Я прийшла до неї ще раз, поки дитина була на своєму занятті, паралельно йде батьківська група. Я до неї ходила дуже багато разів, потім познайомилася з пані Білопольською. Вони нас підтримують, я їм дуже вдячна.
В осередку Сашко пройшов курс малювання, а також малював за завданням психолога:
По закінченню цього курсу була виставка, вона показала його стан. Він сам казав про те, що це був чорний квадрат. Ми почали з того. А потім я пам'ятаю дуже яскраво його малюнок, коли колобок з’їв лисицю, москва горіла палала. По картинах можна було відстежувати, що стан дитини стан змінюється. Все життя думала, що дитина малює чорним олівцем це нічого страшного, але тут просто чорний квадрат. Також у нього був раніше поганий сон — зараз ми спимо вже краще.
Крім того, хлопчик став більш соціальним.
Сашко зараз відвідує заняття “безпечний простір”, а також кіно тренінг. Він ходить в групи і від п'яти до семи років, і від дев'яти до тринадцяти років. Син почуває там себе як риба у воді. Йому тут все подобається. Він на майданчику на дитячому почав гратися з тими дітьми, з якими раніше конфліктував, він зараз навіть може доводити до дітей менших думку, що ти не правий. Битися він перестав. Я наскільки вдячна людям, які створили фонд. Найкращі слова вдячності.
Зазначимо, що лінія психологічної допомоги фонду «Голоси дітей», де безоплатно допомагають дітям і батькам, які переживають досвід війни: 0800210106; або чатбот, куди зручно звертатися тим, хто виїхав за межі країни.
Також діє телеграм канал осередку у Миколаєві: https://t.me/voicesofchildren_mykolaiv.
