Христос рождається! Саме так православні віряни вітають одне одного під час Різдвяних свят. Цього року українці вперше святкують релігійні свята за Григоріанським або Новоюліанським календарем. Чому це важливо, коли які свята відзначати, і про що треба пам'ятати в ці святкові дні, говоримо з настоятелем Чернігівської Катерининської церкви отцем Романом Кіником.
- Отець Роман, настоятель Катерининської церкви, в якій ми зараз знаходимося. Як треба вітатись на Різдво, як зараз мені з Вами привітатись?
- Останніми роками більш на Західній Україні вітались: «Христос рождається!», і відповідали: «Славімо Його!». Зараз, слава Богу, вся Україна так вітається, від найвищих керівників держави до простих нас, звичайних людей.
- Тож, Христос рождаєтья!
- Славімо Його!
- Велика кількість свят у нас в цьому місяці. Далі ще Водохреща. На Водохреща теж є окреме привітання?
- На Водохреща один день, тому що Різдво має 14 днів святкування, фактично два тижні. І всі ці дні вітаються: «Христос рождається!», відповідають: «Славімо Його!». Чи «Христос народився!» - «Славімо Його!». А саме один день на Богоявлення церквою воно в принципі не прийнято, але є народна традиція, коли кажуть: «Христос хрещається!» чи «Христос охрестився!», і відповідають: «В ріці Іордані».
- Так, я теж таке чув. Щодо цих традицій, це все ж таки більш народне, але я чув такий вислів, в цю велику кількість свят, здається це на Західній Україні більше кажуть, що «Від Романа до Йордана український Рамадан», що нічого не можна робити. Ви чули таке?
- Так, чув. Справа в тому, що на заході нашої держави святкування Різдва Христового і вітання «Христос рождається!» є аж до Стрітення, тобто фактично більше місяця, місяць і два тижні, півтора місяця фактично святкують, аж до Стрітення Господнього.
- Давайте про це поговоримо. Коли починаються різдвяні свята, і коли вони завершуються, і що відбувається?
- В церкві вже від Введення в храм Пресвятої Богородиці, від цього свята, саме на це свято в богослужіннях використовується канон Різдва Христового.
- Це коли, з якої дати?
- Якщо взяти за календарем тим, яким ми жили до цього року, це було 4 грудня. Якщо віднімемо 13 днів, це 21 листопада. Коли ми святкували Михаїла, зараз ми святкуємо Введення в храм Пресвятої Богородиці. І саме від Введення вже в церкві співається «Христос народжується – славте! Христос з небес — зустрічайте!». Вже від цього дня церква на кожному богослужінні згадує подію пришествія в світ Спасителя, подію Різдва Христового. І відповідно аж до Василія, аж до Нового року тепер. Це вже не буде Старий Новий рік, а буде 1-го числа свято Василія. Відповідно святкується і згадується подія Різдва Христового.
- Такий період і включає в себе всі, що ви назвали, різдвяні свята?
- Так, але окрім цього, що ми маємо уставні моменти в храмі, ми ще маємо і народну традицію, яка ці святкування продовжує трошки більше, аніж прописує церква.
- Давайте розберемося в цих перенесеннях. Чому, на Вашу думку, було важливо перейти з Юліанського на Григоріанський календар ?
- Церква православна говорить про Новоюліанський календар, тому що він трошечки навіть відрізняється від Григоріанського календаря, і можливо, як вважають його правильнішим чи більш точним, бо він же був прийнятий пізніше вже, фактично багато православних церков перейшли з 20-х років ХХ століття на цей календар. Тільки деякі церкви залишилися на старому календарі.
Віруючі жили до цього часу за двома календарями: фактично жили за одним календарем, а свята згадували зовсім за іншим календарем. І коли ми відкривали великий церковний календар, ми мали поділ – таке число і таке число, тобто жили за одним числом, святкували зовсім по іншому числу. І якщо ми візьмемо навіть Різдво Христове 25 грудня, то теж саме число 7 січня – це і було 25 грудня. І по всіх книжках, чи візьмемо старослов’янські книжки, чи візьмемо сучасні нові книги, які вже видавалися з 90-х років, україномовні книги церковні богослужбові, знову ж таки свято Різдва Христового ми завжди святкували 25 грудня.
Чому ми не кажемо, що Різдво Христове – це день народження Христа? Дня народження, як саме дати Різдва Христового немає, тобто це могло бути 25, це могло бути 14, це могло бути 28, чи може навіть і пізніше, або навіть і 7 січня, так. Але древня церква, святі отці, коли на вселенських соборах приймали оці моменти, визначали події різні, то визначили саме ось таке число. І 25 грудня визначено вже сотні, можливо, навіть більше як тисячі років, як саме дата святкування Різдва Христового.
- Я чув, що в цьому є ще астрономічний аспект, адже 22 грудня – це день зимового сонцестояння, і після того день прибавляється. Коли день стає більше, стає більше світла, і тоді наче має народжуватися Христос.
- Можна сказати і так…
- А за Юліанським календарем воно вже не співпадало. Я читав про таке.
- Можливо. Бо якщо говорити за волхвів, за тих царів, які прийшли до Спасителя, щоб принести дари, вони побачили велику зірку на небі, яку до цього часу не бачили. Тобто можна говорити і про астрономію, і про парад планет, коли стали всі зорі в один ряд і стало, можливо, велике світло, велике світило, і вони пішли.
Католицька церква розділяє це свято, вони окремо святкують свято на честь трьох царів, які прийшли до Спасителя, тому що вони вже прийшли після, після трьох років вони вже знайшли Христа. Це не було в той день, коли Христос народився. Вони побачили зірку, тоді за цією зіркою фактично вони визначили шлях, і йшли, і потім вони десь разом зійшлися навіть, і тоді вже разом прийшли, але вже увійшли в дім. Не в печеру, не у Віфлеємі, а вже знайшли Христа, і навіть зайшли до царя Ірода. Чому Ірод сказав вбивати дітей більше двох, від і до двох років, тому що це вже пройшло більше як два роки від народження Христа. Багато таких різних моментів є історичних, фактично історичних.
- Отже, цього року ми вперше святкуємо релігійні свята за Григоріанським календарем. А як віряни, вони не плутаються? Як вони взагалі ставляться до цього?
- Хочу сказати по своєму досвіду, так як з 1 вересня ми вже перейшли на Новоюліанський календар, то жодного дискомфорту я не відчуваю. Можна сказати по Миколаю, свята в честь святителя Миколая, яке ми святкували 6 грудня, то я побачив таких людей, яких я ніколи не бачив в церкві, тобто були нові люди в церкві. Найбільше я переживав за тих людей, які прийшли до нас з московського патріархату.
- Багато таких людей?
- Досить велика кількість таких людей. Ми спілкуємося з людьми, ми говоримо з людьми, ми пояснювали людям, і зараз люди цікавляться багатьма речами. Минулого року ми вже перший раз святкували Різдво 25 грудня, хоча тоді ще і 7 грудня ми святкували, бо це виключно про одне свято ми говорили минулого року. І перед цим ми робили певне опитування. Люди писали записочки, залишали нам в церкві числа, просто число. І 98% підняли руки за 25 число. Двоє людей написали поки що і 25, і 7, бо перехідний період зробити певний такий, і тільки одна людина тоді висловилася виключно за 7 число. Всі решта людей, які брали в цьому участь, це не була велика кількість людей, це було під 180 чоловік приблизно, фактично це кістяк, який складає громада, то все ж таки висловилися за 25 число.
І ось 25 грудня 2022 року церква була просто забита людьми, говориться не про всі свята, а саме про день Різдва, який ми святкували вже 25 грудня. А 6 січня буде Богоявлення, і ми будемо освячувати воду.
- Тобто у Вас в будь-якому разі буде Водохреща?
- Однозначно буде, якщо хто не буде готовий набрати води, то він зможе на наступний день прийти набрати води. Ось за 19 число також буде цікаво, коли люди звикли освячувати воду. То можливо прийдуть такі люди, які захочуть освятити воду і 19 числа. Але 19 січня – День пам’яті преподобного Лаврентія Чернігівського, і однозначно богослужіння в храмі буде. Хто захоче освятити воду, ми освятимо тим, хто прийде. Не таким чином, як Йорданським, а малим чином. В церкві є великий чин освячення води, а є малий чин освячення води, от саме цим малим чином і освятимо тим, хто прийде 19-го.
- Заговорили вже про Богоявлення, про Водохреща, то розкажіть, будь-ласка, що треба робити в цей день, чи обов’язково треба йти занурюватися в ополонку?
- Занурюватися в ополонку – це не є традиція церковна, і взагалі церквою такі обряди не прописані. Треба також розуміти, якщо в сучасному Стамбулі чи у Константинополі будемо говорити, є традиція, коли патріарх кидає хреста в воду, в Босфор, і віруючі, мужчини переважно, скачуть у воду і достягають цей хрест. Хто перший хреста принесе патріарху, то патріарх дарує йому хрестик чи золотий, чи срібний, не знаю. Чи навіть якщо взяти освячення води в Єрусалимі на водах Йорданських, то треба розуміти, що там температура зовсім інша, і перше, напевно, правило для кожного з нас – не зашкодь. Добре, якщо є люди, які моржують чи обливаються холодною водою, тобто готові до цього. Але якщо людина не готова, і вона собі отак вскоче в холодну воду, то можна заробити хворобу, і зовсім користі жодної не принести. Бо сказати, що саме зануренням у води омивається людина від гріхів не можна, тому що церква про це не говорить. Напевно, це традиція останніх років в нас в Україні з’явилася. Не хочу сказати, що це недобра традиція, але і не хочу заохочувати до такої традиції.
- Ви не будете освячувати десь ополонку?
- Кожного року ми освячували воду в Десні, в чернігівському Йордані, будемо так говорити. Минулого року не освячували, тому що попросила нас влада чернігівська і хто був причетний, щоб не збирати людей і не освячувати воду.
- Щоб не було масових заходів?
- Так, щоб не було масового зібрання людей. Але я спостерігав за тим, що люди були і люди занурювались також, то можливо в цьому році хтось зі священників, хтось один на Золотому пляжі, я думаю, освячувати воду буде, але це не буде оголошено і це не буде якось так голосно сказано.
- Тобто, хтось чергуватиме, скажемо так?
- Так, освячення води відбудеться, і хто захоче прийти, прийде.
- Один з найважливіших аспектів Вашої діяльності, всі це знають, Ви підтримуєте військових, займаєтесь волонтерством. Чи на свята буде якась особлива підтримка чи щось таке святкове для військових? Що плануєте?
- Я тільки ось нещодавно приїхав зі Сходу, ми 900 км по Донецькій області намотали фактично від Мар’янки-Авдіївка-Курахово і сюди в сторону Слов’янська, відвідали багатьох наших військових. І ось зараз ми знову збираємо певні речі. Сьогодні передали багато медицини і солодощів. Ще 22-го числа дівчатка наші парафіянки печуть різні пиріжки і всілякі смаколики, начиняють ковбасу пальцями, будемо так говорити. Поїдуть наші капелани на Різдво відвідати наших хлопців і будуть також не в одних людей, а будуть мати багато точок, куди вони будуть заїжджати. Це така допомога сформувалася, формується і буде 23 числа виїзд.
- Будуть якість різдвяні богослужіння?
- Цікава річ, минулого тижня, коли ми були на Сході, приїхали в один підрозділ, і вийшов замполіт до нас і каже: хочу попросити ікони і хреста у вас, бо хочемо зробити капличку, молитовний куток, і ми готуємо вертеп. Тобто готують театралізоване дійство, виготовляють вертеп до Різдва. З однієї сторони це говорить, що люди, навіть недалеко від передової, від окопів готуються до свята. Вже я вислав і ікони, і хрест, і ще багато чого, що міг покласти. І вони будуть святкувати , вони чекають, бо навіть присутність… не те, щоб священника, а коли хтось приїжджає, інколи не так важливо, що ти привіз, але важливо, що ти там є, і є саме спілкування. Бо ця буденна їхня справа, це ж кожен день одне й те саме фактично, а тут навіть якийсь момент, але зовсім інше спілкування, такий інший світ, і людина відкривається, очищається, інколи віддає те, що там в середині її мучить. І це також важливо.
- Ви людина активна, і через те, що війна триває, через те, що відбуваються жахливі речі, щоб Ви сказали з цього приводу іншій людині, яка може зневіритись і сказати «Який там Бог, що він допускає такі речі?»
- Тут справа знову ж таки не в Бозі, треба розуміти, що справа в кожному із нас, бо ми є частинкою Бога, і Господь дав нам руки, Господь дав нам розум. Для чого? Для того, щоб ми творили, бо де людина може, там ніхто не буде вмішуватися. Бо Господь дав нам зараз, особливо зараз в такий момент, дав нам силу, дав нам мужність, дав нам мудрість протистояти такому сильному ворогу.
Що мене розчаровувало? Мене інколи злило те, що показували нам тих бурятів, ось таких в куфайках хлопців, а насправді ми повинні розуміти, що ми воювали і воюємо проти сильної потужної армії, озброєної інколи в рази краще. Ми воюємо з тією армією, яка брала участь на різних континентах земної кулі в різних операціях військових. Тобто яка мала практику війни. А ми мали, нажаль, ту армію, яка вже була не боєздатною, яку фактично зруйнували. І те, що ми маємо зараз, це не чудо? Мені здається чудо, бо напевно ніхто не сподівався, що українці саме ось такі, які будуть боротися, як леви, як справді сильні і потужні. Тому ці руки, які в нас є, саме Господь дав нам їх, щоб ми ними могли те, що можемо робити, і той розум, який в нас є Господь нам дав, щоб ми були мудрими і будували своє щастя, і будувати вільну Україну.
Нажаль, вже не десятками, а сотнями можна порахувати людей, хто з цього місця відійшов в інший світ, кого ми відспівували. Але з іншої сторони вже на даний час близько 260 дітей тут охрещені на цьому самому місці. Це вже вільні люди народились, це вже ті, які не мають рабської в голові ідеології, ідеологія ця рабська з них вийде, вони вже будуть мати чисте серце, це вже справжня нація, це вже інший народ. Це навіть не манкурти, які забули свою історію через певні моменти, це ті, хто справді народився вільними.
І треба розуміти, що ті люди на фронті, вони не йдуть віддавати своє життя, ніхто не йде гинути, ніхто не ставить перед собою мету – загинути за Україну. Вони ставлять перед собою мету боротися, виборювати свободу для України, але оця смерть – це наслідок, наслідок вже руського миру, який до нас прийшов. А ці діти, які народжуються, це вже є результат, бо вони вільними народжуються, це результат тих, хто жертвує собою, тобто закладає фундамент під майбутню Україну. Це також важливо.
Тому є Евангелія така цікава, яка читається коли вінчаються люди про те, як Христос перетворив воду в вино. Колись і я собі думав, Боже, кожен господар знає, скільки вина треба чи горілки треба на весілля, буде 100 людей, значить треба стільки-то стільки-то, все випили, п’яниці були! А насправді ця сім’я, де весілля було, була бідною, не заможною, от скільки могли заготовити, стільки заготовили. І ось чому Христос перетворив воду у вино? Щоби не осоромити сім’ю, щоб це весілля не закінчилося на половині, а воно мало продовження до того моменту, коли має закінчитися , щоб радість була повною. От де може людина, там не буде втручатися Бог. Ми можемо це зробити, а Господь допоможе нам перемогти ворога. Але де вже людина не зможе, там ця вода, образно візьмемо, перетвориться у вино. Там вже Господь покладе свою руку. А перемога однозначно за нами!
«МИ ПОВИННІ ПАМ’ЯТАТИ ЗА ВІЧНІСТЬ І ЗА БЛАЖЕНСТВО, І НЕ ПОВИННІ РАДІСТЬ СВОЮ ВКЛАДАТИ ТІЛЬКИ В ЇЖУ І ПИТТЯ»
- Будемо сподіватися. Повертаючись до різдвяних свят, все ж таки давайте підсумуємо, що важливо робити, про що важливо пам’ятати саме в цей період зимових свят?
- Ми зараз усі будемо святкувати досить потужно і радісно. Але ми не повинні забувати основного, чому саме прийшов Христос у цей світ? Найперше Він прийшов заради нас людей і нашого спасіння, бо кожна людина, кожен із нас є надзвичайно важливим в очах Божих. Якщо взяти ціну людини і всесвіту, то це одна ціна, що одна людина, що всесвіт. В очах Божих така ціна однієї людини, як цілого всесвіту. Тому Він приходить заради того, щоб дарувати нам надію на вічне життя, бо все що є на цій землі, все минає, все швидкоминуче. Навіть метал іржа поїдає, і він також з часом зникає, а душа людська є безсмертною. І є вічність, і є блаженство, ми повинні пам’ятати за вічність і за блаженство, і не повинні радість свою вкладати тільки в їжу і пиття, це найперше.
Звичайно, що важливо дотримуватись традицій. Це важливо, бо ми маємо традиції, маємо що берегти і маємо що шанувати і цінувати. Ми повертаємось, тільки зараз, за скільки років незалежності України ми повертаємось до своїх традицій. Ми знали, ми пам’ятали, що робили наші бабусі, дідусі, як це мало бути, але якось чомусь це все віддали в театр на сцену, і ось там наче святкування, а ми так якось вдома. Ну, вдома, як вдома: або святкуємо, або не святкуємо. Ні, насправді потрібно святкувати, і потрібно робити кутю, і потрібно, щоб наші діти бачили те, що є для нас важливим, бо це є ота історія, яка не налічує сотні років, яка налічує тисячі років. І не тільки тисячі років християнства, а тисячі років взагалі існування людей на території, де є сучасна Україна, від скіфів, сарматів, і інших, і інших.
Тому що по частинці всього, але в нашій культурі воно є, і ми це повинні цінувати, ми це повинні шанувати, і навіть якщо воно до християнства немає ніякого відношення, ми повинні знати, що це наше, це та культура, яка має мати місце і в нашому житті. Ми прославляємо Бога, хтось молиться трошки по іншому, але це не означає, що ми маємо бути якісь різні люди, що ми тут важливі, а хтось не важливий. Всі ми християни, іудеї, і православні, і католики, і багато інших на нашій землі маємо радіти, бо фактично в один період, в один час, але всі мають якісь святкування. Навіть в цей різдвяний період всі релігії щось святкують. Тому святкуймо, радіймо і веселімося!
- Давайте привітаємо всіх глядачів з різдвяними святами.
- Хочеться привітати і побажати справді цього такого сімейного затишку, і щоб якнайшвидше прийшла перемога на нашу землю! Щоб сім’ї з’єднались, щоб розуміння було в сім’ї, щоб не було тих розділень, різних розділень, які тільки можуть бути, а щоб ми єдиним серцем і єдиними вустами прославляли найперше в світі Спасителя, який прийшов до нас, щоб нас земних підняти до височин небесних. Він з неба спускається до нас. Щоб це прославлення було, і щоб радість повна була в наших сім’ях!
- Дякуємо, отець Роман. Христос рождається!
- Славімо Його! Хай Бог береже!
Спілкувався Іван Матвєєв
