«Я не роблю те, що роблять усі. Мені більш цікавий такий напрямок, як арт-кондитерство» – так про своє захоплення та справу життя розповідає чернігівська майстриня Ірина Пилипець. У її творчому доробку складні ексклюзивні вироби, які ви можете побачити на цих фото. І хоча пані Ірина займається кондитерством уже дев’ять років, для неї це більше хобі, творчість, ніж бізнес, це самореалізація. Особливо в цей час.
«Будете сміятися, бо в цю сферу мене підштовхнули заздрощі. Я ніколи не любила готувати, та й зараз не дуже люблю. А надихнули мої діти (я їх довго чекала, більше 10 років). Колись у розвивальному центрі одна мама розповіла, що приготувала своїй дитині на свято торт з декором із мастики. І мене це одразу включило: «Яжемать, чому своїй дитині таке не готую?!»
На той час, за словами пані Ірини, вона і пирогів не пекла, і млинців не готувала, бо це було складно. Однак сину власноруч спекла торт і зробила декор з мастики. Звісно, похвасталася, виставила фото в інтернет. І всі почали хвалити цей виріб, питали, чи можна замовити. Перше замовлення надійшло від сестри – торт на корпоративне свято. Це було приблизно в ці дні дев’ять років тому. Запрацювало сарафанне радіо.
Спочатку до всіх тонкощів кондитерського процесу намагалася дійти сама, а згодом зрозуміла, що треба вчитися. Починала практично з нуля. Поїхала на один майстер-клас, другий, третій – і тоді вже їй дійсно стало цікаво. Познайомилася з іншими дівчатами-кондитерками, зрозуміла, що ця справа може бути бізнесом. І з тими майстринями, які на той момент здавалися недосяжними в професії, із часом здружилася.
Так наша співрозмовниця, яка мала дипломом менеджера, навчалася на економіста-маркетолога і навіть деякий час займалася бізнесом, стала кондитеркою. Сьогодні вона пропонує своїм клієнтам 18 різновидів смаків (начинок). А от форма виробу може бути дуже оригінальною: книга, будинок, ставок з рибками. «Я працюю переважно з мусовими тортами, але не працюю з класикою. Бо класику можуть запропонувати всі, а мені хочеться дати щось таке, чого не можуть інші», – розповідає пані Ірина.
Вона пропонує щось ексклюзивне, неординарне. Так, у нас ці вироби коштують дорожче, ніж «класика», але значно менше, ніж за такий виріб беруть майстри в столиці чи за кордоном. «Я боюся, що люди за це не захочуть платити, а мені самій дуже цікаво спробувати нову техніку, тому дещо роблю за свій рахунок, – пояснює вона нашим читачам. – Міркую так: чи мені їхати кудись на майстер-клас, чи відпрацювати техніку самій – майже ті самі гроші виходять. Тож іноді навіть про заробіток не йдеться».
Наразі її особлива любов – торти з желейним декором. Ті, що виглядають як з 3D-ефектом, наприклад море, в якому плавають рибки. Не кожна майстриня за такий візьметься. А ще пані Ірині до душі працювати з шоколадом. Якщо враховувати, яка зараз ціна на продукти, то вартість готового виробу в неї доволі адекватна. Крім того, це не просто торт – це арт-об’єкт.
Оскільки кожен виріб – унікальний, про виробництво на потік не йдеться. Станом на сьогодні, якщо інші дівчата-майстрині можуть готувати три – п’ять тортів на день, пані Ірина береться за виготовлення максимум п’яти на тиждень. А якщо йдеться про велику складну роботу, бере всього два чи три торти на тиждень.
Як широкомасштабне вторгнення вплинуло на стан справ нашої співрозмовниці? На щастя, приватний будинок майстрині цілий. Не постраждало й обладнання. Родина вирішила не полишати Чернігів. Однак у період облоги виїхала доволі значна частина (третина чи навіть половина) постійних клієнтів.
– Тому після звільнення області мені, можна сказати, довелося починати з початку. В принципі, я могла би робити масовку, і в ковідні часи мені довелося піти на цей крок. Це так звані бента-тортики – менші за розмірами, простіші у виготовленні й дешевші, – ділиться спогадами з нашими читачами Ірина Пилипець. – Але на мої Масани мало хто поїде за таким тортиком. Під час локдаунів я сама возила їх людям, а зараз бензин дорогий, я вже не їжджу. Довелося вдатися до реклами, і воно добре спрацювало.
Я поцікавилася також, чи можна в якомусь кафе нашого міста скуштувати вироби пані Ірини. Вона розповіла, що у певний період співпрацювала з деякими кав’ярнями. Тоді мала майстерню, запрошувала помічниць. Адже для співпраці з кафе треба налагодити постійне виробництво. Наразі це важко, адже все (і продукти, і комунальні) подорожчало. Від майстерні довелося відмовитися, а налагодити вдома масове виробництво складно. Крім того, пані Ірині це не цікаво.
– Для мене головне – емоція, котру отримає замовник. Перша емоція – від візуального контакту. Так, люди дивуються, що це їстівний виріб. Або захоплюються технікою виконання. А друга емоція – вже від смаку, адже мої торти дуже смачні, – веде наша співрозмовниця. – Оце поєднання смаку та візуального сприйняття для мене основне. Це не просто кондитерський виріб, а те, що викликає здивування, захват! Я відчуваю, що це більше про мистецтво. І тому мені важливо отримати від клієнта зворотний зв’язок. Це мене надихає працювати далі.
Не так давно одна з чернігівок зацікавилася виробами пані Ірини. А після того як зайшла на її сторінку в соціальних мережах, написала відгук: «Я хотіла замовити торт, але це вироби мистецтва». І в результаті – нічого не замовила. Тобто наші люди трохи з пересторогою ставляться до того, що не вписується в рамки. Уважають, що такий кондитерський виріб буде не дуже смачний або коштуватиме задорого.
– Хочу пояснити: те, що вишукане, складне у виконанні, може бути дуже смачним. Спробуйте! – наголошує наша співрозмовниця. – І це більш-менш доступне. Може, не на кожен день, але на ювілей, весілля чи корпоративне свято так точно. Цей виріб існує в єдиному екземплярі, без повторів.
Пані Ірина підкреслює, що багато її рецептів – це авторські розробки. Натхнення вона шукає на арт-сайтах зі скульптурами, інтер’єрами або картинами. Вона креслить, малює та ліпить фігурки для своїх тортів, але хоче навчитися робити це професійно. До слова, навчання – це для неї постійний процес. Переглядає різні майстер-класи, перебуває у творчому пошуку.
Отже, кондитерська справа для нашої героїні – це мистецтво. Це та сфера, яка дає їй можливість реалізуватися як творчій особистості.
Зазначу, що познайомилася з пані Іриною під час майстер-класу з розпису різдвяних пряників. І вони також були доволі складні у виконанні, оригінальні. Тому наостанок запитала, чи продовжує вона творити в цьому напрямку. «Мені це дуже подобалося. І ті, хто працює з авторськими тортами, часто не можуть обійтися без пряників, їх виготовляють переважно для декору, – розповідає майстриня. – Але це окрема тема. Для виготовлення пряників потрібен час, інструмент. Мені довелося обирати. А ще пряники – це нібито початковий етап на шляху майже кожного кондитера. Так майстри напрацьовують свою аудиторію».
Цікаво також, що чернігівські кондитерки (подруги та колеги пані Ірини, котрі виїхали за кордон зі своїми дітками) працюють у тому ж режимі, що й удома, приймають замовлення через соцмережі чи готують у кафе.
– Вони мають професію, яка їх годує. І за кордоном вони дуже затребувані, – ділиться своїми спостереженнями майстриня. – Причому затребувані й ті майстри, що працюють на масовку, і елітні майстри, які створюють арт-об’єкти, що коштують сотні доларів чи євро. Кожна знайшла свою нішу. Тому так важливо вміти працювати не лише головою, а й руками.
Наразі наша співрозмовниця замислюється над створенням онлайн-курсів, щоб навчати зацікавлених людей спочатку азам кондитерського ремесла, а потім ділитися з ними власними розробками, секретами майстерності. Їхня особлива цінність у тому, що вони адаптовані до наших реалій, місцевих продуктів, нашої техніки. Своїм власним прикладом пані Ірина доводить: ніколи не пізно змінювати професію. Ніколи не пізно навчатися та досягати успіху у справі, яка тобі до душі.
