Коли я готувала матеріал про вартість оренди квартир у Чернівцях, то натрапила на оголошення, в якому пропонували квартиру з оздобленням радянського зразка. Там на стіні однієї з кімнат висів килим.
Оголошення це вже зараз не знайду, але це мене наштовхнуло на роздуми про те, а нащо взагалі на стіни вішали килими. Чому вони були такі популярні? І чому батьки з таким скрипом розставалися з тими килимами, і, навіть, знову хотіли їх повісити вже поверх нових шпалер на вирівняних стінах?
А потім я згадала, що це була не єдина дивна на мою думку побутова звичка, яка дісталася нам з радянських часів. Тому розкажу про ті, які мені запамʼяталися з часів мого дитинства. Тут те, що я бачила у друзів, однокласників, друзів батьків та їх дальніх родичів.
Килим на підлозі - то ладно. Врешті решт, у холодну пору року він допомагає утримати тепло, і ногам не так холодно наступати на підлогу. А на стінах? У дитинстві я бачила, що у квартирах були килими на стінах у кожній жилій кімнаті. Тобто, приміром, по килиму на зал і спальню.
Ми з друзями іноді жартома обговорюємо, як в дитинстві у темряві лежали у спальні і роздивлятися ті дивні візерунки на килимах на стінах. А візерунки розпливалися і зливалися, якщо дивився на них не блимаючи. Такі от були “мультики”.
Він стояв серед різних речей, які заповнювали полички “шведських стінок” і збирав пил. Призначення цього сервіза мені досі невідоме. Тому що для мене він не мав якоїсь практичної користі. Хоча може це підсвічник був? Чи вазочки такі? Чи графін і рюмки? Чи це я чогось в красі не розумію?
Знаю, що в певний період часу було модно купувати керамічні сервізи і виставляти їх на ту саму “шведську стінку”. А ті, в кого грошей було більше, купляли сервізи та посуд з кришталю. Або це дарували одне одному на свята. Все це теж стояло на “стінці” поруч з керамікою, збирало пил і чекало кращих часів чи “особливого випадку”.
Зазвичай цей “особливий випадок” ставався, в кращому випадку, пару разів на рік - на великі свята. Памʼятаю, що я у батьків просила, щоб вони мені виділили одну чашку з красивого біло-синього порцелянового сервізу.
Це також була традиція з розряду особливих подій. Довгий час було прийнято скуповувати потроху якісь дорогі продукти до Нового року і забивати ними холодильник. для всіх поняття дорогих продуктів було різним, але це було щось таке, що не їдять щодня.
Потім з цих продуктів готували багато жирних і важких страв, наїдалися на ніч і лягали спати. І наступного дня також активно їли, хоча місця у шлунку було не дуже багато ще з ночі.
Як на мене, дуже дивний атрибут декору, який теж збирає пил і не несе якоїсь практичної цінності.
Все, що зламалося, складати на балкон чи в сарай, але не викидати
На питання про те, чому щось зламане чи пошкоджене не можна викидати, аргумент був залізний: “Про всяк випадок, раптом для чогось знадобиться”. На який такий випадок? Що цікаво, воно ніколи потім так і не згодилося, але могло лежати роками.
Взагалі у ранні пострадянські часи дитяча мода була ще та. Батьки вели дітей на ринок, там між рядами малеча ставала на картонки, де міряла взуття, джинси, шкільну форму тощо. І так було незалежно від сезону.
Дітям брали джинси трохи довші, піджаки з трохи довшими рукавами, взуття трошки більше. Рукава і штанини підшивали, у взуття закладали вату.
І цій, на перший погляд, дивній звичці було логічне пояснення. Люди зазвичай просто не мали стільки грошей, щоб повністю оновлювати дитячий гардероб по мірі того, як малеча росте. А ростуть діти швидко.
Та й всі інші побутові звички, які тут згадані, також частково мають те ж саме підґрунтя. А загалом причини тут значно глибші, ніж може здатися на перший погляд. Це не тому, що люди якісь дивакувати, а тому, що “совок” мав лиш ілюзію благополуччя. А за цією ілюзією ховалася ізоляція від досягнень світу, неможливість щодня купляти якісні продукти і товари і навʼязані партією цінності. Ну а якщо ви мені на це скажете, що я занадто ускладнюю, то нехай.
Припускаю, що колись у майбутньому наші нащадки також казатимуть, що у нас багато дивних звичок і традицій. Але, принаймні, зараз ми потроху всюди позбавляємось від радянської спадщини. І це стосується не тільки побуду, культури і звичок.
