У 1949 році Ольга Борисова (у заміжжі – Сергіїв) емігрувала зі своїми дітьми та матір’ю Ізидорою Косач-Борисовою, наймолодшою сестрою Лесі Українки, до США.
Про це йдеться в матеріалі Літературно-меморіального музею Лесі Українки у Звягелі.
Проживаючи за океаном, Ольга Юріївна підтримувала зв’язок з однодумцями, які проживали в Україні. Зокрема, з троюрідною сестрою Оленою Павлівною Куштою, яку відшукала завдяки дослідниці Тамарі Скрипці.
Під час багаторічного листування сестри ділилися особистими переживаннями, домашніми турботами. «Ти [Олена Кушта] в мене єдина на Україні родичка, - писала О.Сергіїв, - а твого тата я добре пам’ятаю – єдиного освіченого і милого у спілкуванні – серед всих татових родичів».
Обидві жінки мали спільне зацікавлення – займалися садово-городніми справами. «Я маю великий досвід в галузі модерних засобів господарювання.., – розповідала Ольга Юріївна. – Я можу дуже збагатити досвід для українського приватного хуторського господарювання, саме тої т.зв. «чорної» роботи перетворення її на «найсвітлішу» для тіла й душі благодатну працю!»
Ольга Сергіїв мала скромну натуру: «Терпіть не можу бути в центрі уваги, співчуття і т.п. – волію «зализувати» свої рани на самоті і чекати до ліпших часів, щоб обминути «центру увагу». Водночас вона рішуче висловлювала свої погляди. З приводу політичної ситуації в Україні на початку 1990-х рр. писала:
«Отак у вас (читаючи пресу) мало робиться доброго, бо риба засмерджується завжди з голови, то чого-ж можна сподіватися?! При державному кермі паскудна босота (незалежно від освіти) опинилася там починаючи від першого, а вже далі він подбав і про всю свою «братву» баластом обліпити новонароджену Державу. Скільки років ще пройде поки народ переключить свою психологію на конструктивний шлях?!»
Ольгу Юріївну неодноразово запрошували в Україну. «Якби я могла дозволити собі подорож, - пояснювала вона О.Кушті, - то не на фігурування десь … на якихось зборах і т.п., а тільки побачитися з тобою, з Галиною Романівною, з Вірою Римською, заглянути до Музею Л.У. Та й це лише фантазія, яка ніколи не збудеться; то я перестала думати про це».
Олена Кушта також мріяла про зустріч з Ольгою Сергіїв: «Два роки тому у мене була надія, що я відкладу трохи грошей і поїду зустрітись з Ольгою, а тепер про це і думати нічого, тепер і по «Союзу» не поїдеш.., як і далі така політика буде. А до Звягеля я ще приїду, тільки б здорова була».
Олена Кушта передала Літературно-меморіальному музею Лесі Українки деякі листи і фотографії, отримані від Ольги Сергіїв. На звороті одного із фотознімків Ольга Юріївна написала: «Стою й дивуюся, де це я опинилася?..» Місце не вказано. Ймовірно, фото зняте поблизу її будинку у м. Скотсдайл (штат Арізона).
Підготувала Галина Пилипенко - наукова співробітниця ЛММЛУ у Звягелі
На звороті фото: "«Стою й дивуюся, де це я опинилася?..
Взято з архіву ЛММЛУ у Звягелі.
На звороті фото: "Це я, на своєму балконі. Це північно-східна сторона".
Взято з архіву ЛММЛУ у Звягелі.
На звороті фото: "Іду на гору (другий поверх) до свого помешкання. Це південна сторона, але завдяки цьому густолистому деревцеві захищаються мої південні вікна від літньої спеки, наскільки, це ще видно буде в майбутньому".Взято з архіву ЛММЛУ у Звягелі.
На звороті фото: "Це на передньому балконі, з правого боку двері до пом., а за мною прикрита цератою стоїть пральна машина, чекає на приїзд внука".
Взято з архіву ЛММЛУ у Звягелі.
