За цивільною спеціальністю Джгут — фельдшер. Нині він — бойовий медик батальйону спецпризначення “Донбас” 15-го Слов’янського полку Національної гвардії України.
“У мене освіта фельдшерська. Я працював в Києві на швидкій допомозі, але коли пішов до армії та підписав контракт, моя доля повністю змінилася”, – розповідає Джгут.
Початок повномасштабного вторгнення піддав численним випробуванням його професіоналізм, стійкість та мотивацію. Доводилось дуже багато працювати з уламковими пораненнями та акубаротравмами.
“Найчастіше доводилося працювати з мінно-вибуховими, осколковими пораненнями. Було багато контузій і дуже по-різному реагували хлопці на них. У таких випадках людина може поводитись неадекватно”, – ділиться гвардієць. — Найважче було коли не вдавалося врятувати побратимів. Двоє вмерли у мене на руках. Один був до останнього у свідомості, я говорив з ним, що все буде добре, і я його врятую, але в нього була внутрішня кровотеча. Цьому зарадити ми ніяк не змогли. Потрібно розуміти, що такі випадки дуже складно виявляти, і людину надзвичайно складно врятувати навіть в умовах медичного закладу”.
Навіть у найтяжчих ситуаціях Джгут лишається сильним та холоднокровним.
Мотивацію черпає у вірі.
“Перш за все рятує підтримка рідних і близьких, а ще віра в Перемогу. Це допомагає не зламатися. Я бачу, що Господь Бог мене оберігає, — говорить медик. Він довгий час не розповідав рідним, що перевівся до Слов’янська. Рідні думали, що хлопець у Києві несе службу на блокпосту. — А мене потім поранили у Попасній, де ми потрапили практично в оточення. Ми “шуршали” [працювали] в тилу росіян. Мені тоді прошило осколками пальці, і по тілу посікло. На той момент у нас були вже загиблі наші. З’явилися “вагнери”. Вони були в чорному. Один з наших туди всипав чергу. І почалось! Постійно питаю себе, як “вагнери” потім не підійшли, не доробили свою справу. Я залишився один на позиції, а навколо чисте поле і ворог. Одразу закопав документи та телефон та зачаївся. Я чув, що вони говорили, і це диво, що до мене не виявили. Тоді, як у фільмі, все життя перед очима пролетіло. Дочекався ночі та почав вибиратися полями. Десь на другий день хлопці із ЗСУ, мене знайшли й підібрали, дякую їм! Але за той час, коли мене не було, батьки вже побачили фотографію з чорною стрічкою в Instagram, так вони й дізналися, що я на Донбасі”
Джгут продовжує свою роботу на передовій в одній з найбільш гарячих точок на сході.
Група інформації та комунікації військової частини 3035
