З Катериною Кравець ми познайомились в одному з криворізьких магазинів, де вона працює продавцем-консультантом. В наше місто дівчина приїхала з Вугледару, що на Донеччині.
Про життя під обстрілами, переїзд та адаптацію у Кривому Розі Катерина Кравець розповіла журналісту 0564.ua.
Катерина Кравець жила у Вугледарі разом з 2 молодшими братами та мамою. Також в місті мешкали і дві бабусі дівчини.
«Влітку 2021 року я закінчила навчальний заклад і вирішила трохи відпочити після навчання, після чого знайти роботу за фахом», - розповідає нам дівчина.
Катерина Кравець разом з мамою та двома братами
Але все змінив початок повномасштабного вторгнення. Ранок починав з новин про початок війни.
«У нас в місті декілька днів було відсутнє водопостачання, тому перше що я зробила, прочитавши новини, помила голову з води, яка була в баклажках, та побігла знімати готівку», - згадує Катерина. «Що цікаво, на відміну від більшості міст України, у Вугледарі люди не бігли скуповувати в магазини продукти. Люди масово побігли знімати готівку з банкоматів та заправляти автівки».
Мама Катерини зранку пішла на роботу, а діти повинні були залишатись вдома і діяти за обставинами. В цей же день окупанти здійснили декілька обстрілів міста. Один з обстрілів був по лікарні. Тоді загинули 4 людини та 10 чоловік зазнало поранень.
На фото наслідки російських обстрілів Вугледару
«Тоді загинула моя знайома директорка дитячого реабілітаційного центру. Я була шокована, коли дізналась про це», - розповідає нам Катерина. «Я тоді якраз повернулась додому з грошима і поставила розігрівати їжу. Попросила свого брата, Матвія, сходити в АТБ та купити хліба. Він не встиг дійти до ліфта, коли розпочався обстріл від якого в нас почав труситись будинок».
Одразу після обстрілу дітям зателефонувала стурбована мати і повідомила що під обстріл потрапила лікарня наказавши їм зібрати речі та сховатись в укриття в школу.
«Ми почали збиратись в укриття. Мій брат зібрав всі свої кросівки, я почала збирати косметику», - сміється Катерина.
На фото Катерина Кравець
Окрім цього діти з собою взяли документи, їжу, подушки та ковдри.
«Перші чотири дні ми провели в укритті, виходячи тільки в туалет або щоб зателефонувати рідним, оскільки в підвалі зв’язку не було».
Катерина розповідає, що її мама, знаходячись в укритті, не могла повірити що можлива велика війна в сучасному світі. Здавалось, що буде як в 2014 році, трохи постріляють і на цьому все закінчиться.
На 4 день родина вирішила вийти з укриття і повернутись в домівку.
«Світла в місті вже не було, води теж не було. Після того, як ми провели декілька днів в бомбосховищі, ми вирішили повернутись додому, щоб помитись водою, що була у нас в баклажках. Коли ми були вже дома, окупанти почали обстрілювати Вугледар, а ЗСУ почали «відповідати». Будинок почало трясти. Мама сказала, що вже був обстріл і «отвєтка» тому в них є півночі щоб нормально виспатись та заснула. Я ж, трохи посидівши вдома, вирішила повернутись в укриття».
На фото Катерина КРавець разом з мамою
Окупанти впритул підійшли до Вугледару і обстріли почались частіше. Родині треба було вчитись виживати.
«Ми спали в коридорі в одязі, щоб завжди бути напоготові до евакуації», - розповідає нам Катерина.
На фото брат Катерини у коридорі
Наша співрозмовниця розповідає, що зранку вона виходила на вулиці і роздивлялась свіжі пошкодженні будинки. Дівчина постила різні фотографії з руйнуваннями на своїй сторінці в соцмережі, намагаючись докричатись до світу, щоб припинилась війна, але все було марно. Один з обстрілів застав її на вулиці.
Один з дописів Катерини Кравець
«Я пішла провідати свою бабусю Тетяну і зустріла наших військових. В цей час почався обстріл і військові скомандували ховатись в укриття. Вони допомогли мені сховатись в бомбосховище».
Через небезпеку в місті не працювали магазини. В родини продукти були, але через нерви Катерина з мамою почали частіше палити цигарки, які швидко закінчились. Не маючи змоги вгамувати нерви, мама Катерини навіть намагалась курити … чай.
«Гроші в нас були, але придбати цигарки ми ніде не могли. Зранку я вийшла на вулицю в пошуках магазину, де можна було б купити. На одній з вулиць я зустріла наших військових і вирішила в них запитати. Я запропонувала купити в них цигарки. Один з військових дістав з автомобіля блок цигарок і віддав мені не взявши з мене гроші», - пригадує Катерина.
Обстріли посилювались і Катерина разом з братом Матвієм вирішила евакуюватись. 17 березня вони вирушили одним з евакуаціних рейсів.
Фото зроблене під час евакуації Катерини та Матвія приміським потягом
«Щоранку з Вугледару вирушали евакуаційні рейси до Краматорську. Я так в житті не плакала, як тоді, коли нас мама посадила в автобус. Там ми сіли на електричку до Дніпра. Матвія зустрів свого рідного дідуся і вирушив до рідних у Київ. Я ж переночувала в знайомих у Дніпрі і вирушила у Кривий Ріг де на мене чекав мій хлопець. Тут я зупинилась в його батьків», - розповідає Катерина.
У Кривому Розі дівчина щоденно телефонувала у Вугледар, де залишались її мама, найменший брат та дві бабусі.
На фото Катерина Кравець у Кривому Розі
«Зв’язок був поганий. Світла не було, то містяни заряджали в одному з пунктів, де підключили генератор, телефон. Щоразу, як вдавалось додзвонитись, я вимагала в мами евакуюватись, але вона ігнорувала».
У квітні 2022 року в бомбосховище поруч з квартирою її бабусі Люби влучила ракета.
«В укритті ховались люди. Тоді загинула дитина та ще декілька дорослих. Деякі були моїми знайомими. Цей обстріл переконав мою маму і вона разом з братом і бабусею евакуювались і переїхали в більш безпечний Першотравенськ. А у Кривий Ріг переїхала моя бабуся Тетяна, до якої я переїхала від батьків мого хлопця»
У Кривому Розі Катерина намагалась знайти роботу.
Один з дописів Катерини в соцмережах
«Напочатку було важко, бо без досвіду мене не брали. Я хотіла пройти якісь курси на підприємствах, щоб працювати там, але підприємства, на той час, призупинили курси».
З часом Катерині вдалось знайти роботу за фахом, але попрацювала вона недовго.
«Я влаштувалась в дитячий садок, але попрацювала декілька місяців. Мене звільнили пояснивши, що я маю декілька татуювань, тому нібито не можу працювати там».
В тім без роботи дівчина не залишалась. Її взяли працювати в магазин.
«Я прийшла скупитись в магазин і спитала про роботу, залишила свої контактні дані. Мені зателефонували і запросили на роботу».
Після перемоги Катерина не збирається повертатись у Вугледар.
«Місто знищене. Я не знаю, що з моїм будинком. Всі рідні евакуювались і зараз не живуть там. В майбутньому я планую залишитись жити у Кривому Розі пов’язавши це місто із своїм життям».
Здійснено за підтримки Асоціації “Незалежні регіональні видавці України” в рамках реалізації проєкту Хаб підтримки регіональних медіа. Погляди авторів не обов'язково збігаються з офіційною позицією партнерів.
