В Чернігові його знало багато людей. Хтось його памʼятав ще підприємцем, який в кінці 90-х започаткував у Чернігові виробництво мʼяких меблів («Мебель мягкая, как облака» - памʼятаєте такий слоган?). Хтось згадує його, як блогера, який прямо, гостро і цікаво писав про багато важливих речей. Але передусім всі знають його як воїна. Воїна з великої літери.
При виконанні бойового завдання загинув чернігівець Андрій Кудабеков (Бек)…
Свої базові професійні військові навички Андрій отримав ще в 90-х під час строкової служби у повітряно-десантних військах. Після повернення з армії почав займатись бізнесом, але військової сфери ніколи не полишав та постійно займався саморозвитком і самовдосконаленням.
На початку 2014 року Андрій з побратимами по службі був на майдані на захисті українців, які не побоялися виступити проти несправедливості і брехні. Власне, він сам був таким – гострим, прямим і незручним, оскільки, на відміну від багатьох, називав речі своїми іменами та ставив суспільству чи конкретним людям часто невтішні діагнози.
Після майдану воював на сході України добровольцем у складі батальйону «Чернігів», далі у складі інших підрозділів у зоні АТО. Ще під час цієї служби Андрій зрозумів, що його знання, досвід і вміння можуть допомогти багатьом учасникам бойових дій та цивільним.
Андрій мав аналітичне мислення і був одним з небагатьох, хто задовго до початку повномасштабного вторгнення говорив, що воно неодмінно буде. І не тільки говорив, а і ділом, щоденною фаховою працею допомагав всім охочим готуватись до цієї війни. Андрій з однодумцями організував центр спеціальної підготовки «Вовкулака», який допомагав всім бажаючим отримати базові знання з домедичної підготовки, поводження зі зброєю, виживання у складних умовах, військовій тактиці та багато інших корисних і практичних знань. Багатьом людям ці знання допомогли врятувати і своє життя, і життя своїх побратимів чи близьких.
Готуватися, готуватися, готуватися. Він говорив про це постійно. Говорив і робив, багато робив. Коли війна прийшла і у Чернігів, Андрій Кудабеков був одним із тих, хто своїм вмінням і справами, конкретними, дуже важливими і вмілими справами допомагав боронити місто. Сподіваємось, коли-небудь ми зможемо розказати про його військову діяльність і його діла. Але правда в тому, що завдяки таким людям як Андрій, місто і встояло. Дошкульні і влучні удари по ворогу, де б він не був, де б він не ховався…
Він був розумним, хоробрим, підготовленим і розважливим. Знав, що робить і для чого. Ось один з його останніх дописів на власній сторінці у фейсбук:
- Помнится мы много лет после 14-ого года тошнили о том, что нужно строить стрельбища, нужно подготавливать резерв, нужно принимать закон об оружии, нужно разрешить хранить резервистам выданное государством оружие дома, нужно на государственном уровне подготавливать подростков к защите страны, нужно создавать ЧВК для работы за рубежом, подготовки кадрового резерва и инструкторского состава... причем мы не только тошнили, но и делали.
А политики, чиновники, спецслужбы, армия и полиция – восемь лет занимались дерибаном власти и бабла...
Мир вашему дому!
Бек
Спочивай, Воїне.
І дякуємо тобі за все.
Щирі співчуття родині і близьким.
