Сьогодні в останню земну путь місто проводжало трьох Захисників - Дмитра Одинця, Дмитра Тихонюка та Анатолія Солтиса.
Про це повідомили в міській раді.
Дмитро Одинець народився 4 березня 2000 року у Рівному. Тут навчався у 25 школі, а після завершення навчання вступив до Національного університету біоресурсів і природокористування України. Тут, у Києві, під час навчання, знайшов для себе ще одне покликання - навчав дітей плавання. Був тренером і отримував від цього величезне задоволення.
Після завершення навчання Дмитро розпочав роботу в ІТ сфері. Склалося так, що навіть на фронті його не відпускала професія, і він мав позивний "ІТ".
Від початку повномасштабного вторгнення Дмитро, який був непридатний до служби, шукав усі можливі варіанти, щоб все ж потрапити на фронт. Тривалий час йому відмовляли, а у липні 2023 року його мрія здійснилася.
Про перебування на передовій наш Герой практично нічого не розповідав близьким. Сестра Вероніка каже, що вони навіть думали, що він був просто оператором дрону, а Дмитро насправді був членом штурмового взводу.
Рідні згадують Дмитра з любов'ю та теплом. Адже завжди відкритий, щирий та готовий прийти на допомогу Дмитро завжди був поруч з ними. По життю військовий був "везунчиком", у нього завжди все виходило, що б він не починав. Але, на жаль, 16 жовтня цього року життя Героя обірвалося під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Синьківка Харківської області.
Дмитро Тихонюк народився у Рівному 20 лютого 1987 року. Навчався спершу у 1, а за тим у 10 школі. По завершенню вступив у перше училище, а потім продовжив навчання у РЕГІ (зараз МЕГУ ім. Дем’янчука). Працював кур’єром у “Новій пошті”.
Дмитро — старший із п’яти братів. Рано залишився без батька, тож відповідальність та тягар турботи за усіх хлопців лягли на плечі матері — Неоніли Петрівни. А Дмитро, як найстарший, допомагав їй у всьому, був опорою та підтримкою. Саме із ним мама планувала зустріти свою старість. Бо ж інші сини одружилися, виховували діток. А Дмитро ще не встиг, був завжди поряд з мамою. Він мало думав про себе, більше про інших та надзвичайно тішився племінниками.
“Він не служив в армії, вважався непридатним до служби. Але коли у травні цього року прийшли з військкомату та вручили повістку пішов не вагаючись. Швидко пройшов медичну комісію та поїхав на навчання на Житомирщину. Йому було важко, бо ж був невисокий, худорлявий. Але казав, що старається робити все, щоб не відставати від хлопців, з якими служить,” - розповідає тітка Героя Віра.
Врівноважений, спокійний, добрий Дмитро ніколи не розповідав мамі про те, що з ним відбувалося, як йому важко, більше розпитував про її здоров’я, про племінників. Деталі відкривав рідний брат. Він же намагався вберегти мамине серце, особливо після першої страшної звістки.
“Із п’яти братів служили у війську четверо. 28 вересня 2023 року сповістили, що один з близнюків зник безвісти. Досі не маємо жодної інформації про нього. Другий син — отримав поранення, зараз на реабілітації. Іще один — на Запорізькому напрямі, а Діма віддав своє життя...” - продовжує Віра.
36-річний гранатометник солдат Дмитро Тихонюк загинув 11 жовтня 2023 року поблизу міста Мар’їнка на Донеччині...
Анатолій Солтис народився у селі Привільне на Дубенщині. Навчався у місцевій школі, а за тим здобував фах у Мирогощанському технікумі. Після закінчення влаштувався на роботу в КП “Рівнеелектроавтотранс”. Тут і пропрацював понад 30 років електромонтером контактної мережі.
“Він служив строкову службу, тому коли прийшла повістка був спокійний. Мобілізували його 10 травня цього року. Спершу направили на Волинь, а за тим відразу на Куп’янський напрямок. Говорив, що йде захищати своїх дітей Анатолій завжди дуже позитивно до всього ставився, тому й ішов служити зі словами: “Спіть спокійно, я вас захищаю,” - розповідає дружина Героя Зоя.
Життєрадісний, оптиміст за натурою Анатолій вірив у нашу перемогу, що все буде добре. У цьому запевняв рідних і під час телефонних розмов, заспокоював, підтримував стареньку маму.
“Анатолій з тих людей, хто радіє кожному дню. У нас два сини — 20 і 28 років, вони мали спільні плани, надії, бажання. Обговорювали, що треба буде зробити, коли тато повернеться додому з перемогою, навіть думки не було, що може статися інакше. На жаль, плани так і залишаться планами...” - продовжує дружина.
53-річний старший сержант загинув 14 жовтня 2023 року в результаті ворожого обстрілу під час виконання бойового завдання в районі села Першотравневе Харківської області...
Поховали Героїв на кладовищі “Нове”...
