Принциповий, відповідальний, відкритий, чесний, такий, який поважає дисципліну, і дбає про те, аби її поважали і працівники його відділу, - саме таким знають на водоканалі Валерія Сніховського його колеги.
Валерій Станіславович керує роботою одного із найважливіших відділів на підприємстві, який здійснює контроль за рівнем водосховища, забезпечує подачу води від насосної станції першого підйому до насосної станції другого підйому, звідки вона після очищення транспортується у місто. У своєму інтерв'ю майстер ВНС поділився своєю професійною історією.
«Я прийшов працювати на водоканал у 2012 році майстром водопровідної насосної станції 1-го підйому, зараз я керую виробничою дільницею 1-го підйому. Працівники насосної станції слідкують за греблями, контролюють рівень води у водосховищах».
«Мені подобається мальовничий куточок, де я зараз працюю. Тут дуже гарна природа. Я сам рибак, люблю збирати гриби, тому ціную миті єднання з природою».
«Після виходу на пенсію, я рік працював у військовому інституті. Я підполковник у відставці. Свого часу, коли я прийшов лейтенантом на «тилову» посаду, то працював з 6 ранку до 23:30 без вихідних. У такому режимі я жив 1,5 місяці. Після цього мені вже так тяжко ніде не було, всі інші виклики на інших роботах були не настільки виснажливими».
«На водоканалі також трапляються труднощі. Не завжди ті роботи, які нам потрібно провести, ми можемо зробити в той момент, коли нам хочеться. Зараз на водопровідній насосній станції першого підйому нам треба замінити одну засувку, через несправність якої маємо втрати води.
Але ми змушені чекати, аби в річці впав рівень води, щоб ми могли провести ці роботи, бо інакше демонтаж старого обладнання може призвести до аварії. Насосна станція першого підйому була запущена у 1982-ому році, 75% обладнання на ній – зношене. Цього року ми замінили на ній насос, 2 засувки, зворотній клапан.
Заміна обладнання дозволила нам зменшити втрати води у процесі її перекачування на насосну станцію другого підйому (до речі, чи знали ви, що перепад між двома найважливішими водопровідними станціями у місті становить 19 м?). Модернізація насосних станцій – нині це вже вимога часу. У цьому році нам вдалося провести значні роботи із заміни старого обладнання, що дозволило скоротити на 30% витрати електроенергії на подачу води до 2 підйому».
«У мене в дитинстві був сусід, колишній військовий (ми із ним були друзями, він був палким прихильником рибалки – це захоплення він передав і мені. Моє дитинство пройшло в Корчаку на річці, де ми часто рибалили з ним».
«Якось ми із сином мого сусіда взяли на базі відпочинку заводу "Промавтоматика" човна і попливли рибалити в Корчак, а там була заборонена зона, яка була під охороною. Нас помітили тодішні працівники водоканалу, відібрали у нас човна, посадили в машину, вивезли у Тетерівку. А через 32 роки я сам став працівником водоканалу».
«Люблю дивитись пригодницькі та історичні фільми та читати книги. Свого часу мені дали книгу «Відчайдушна подорож» Джона Колдуелла, яку я прочитав за одну ніч. У ній оповідається про матроса, який після війни повертався до нареченої через Тихий океан на купленій яхті».
«Я пишаюсь тим, що працюю на насосній станції зі справжніми професіоналами своєї справи та патріотами своєї країни та підприємства. Більшість пропрацювала на водоканалі більше 20 років. З початку війни, коли проходили інтенсивні бомбардування і чергова зміна на власні очі бачила, як летіли ракети та вибухали бомби, ніхто не відмовився виконувати свої обов'язки чи виходити на зміну. Жодна людина не звільнилась, не виїхала за кордон.
Станом на сьогодні 4 працівника насосної станції боронять нашу незалежність в лавах Збройних Сил. Можу сказати, що я багато чому навчився у підлеглих, працюючи на станції. Зараз ми теж маємо багато завдань щодо підготовки насосної станції до зими та можливих негативних явищ, пов’язаних із війною. Ми маємо, незважаючи на всі ці виклики, забезпечувати місто водою. Це буде наш вклад у перемогу, яка нам необхідна та на яку ми всі очікуємо».
