Богдан Зуяков — тренер з армреслінгу та волонтер з Краматорська. З першого дня повномасштабної війни він став допомагати рідному місту та навколишнім населеним пунктам, возити гуманітарну допомогу на прифронтові та деокуповані території. 27 червня Богдан одним з перших приїхав на місце влучання російської ракети в Краматорську та розбирав завали разом з рятувальниками. Те, що він побачив на місці улюбленого кафе, вражало до жаху. У цьому монолозі волонтер розповів про побачену на власні очі трагедію, внаслідок якої загинуло 12 людей.
Про свої враження Богдан розповів в інтерв'ю "СВОЇ.CITY"
Нагадаємо, 29 червня Росія здійснила ракетний обстріл Краматорська і поцілила у піцерію в центрі міста.
Загинуло 13 цивільних, 65 людей було травмовано.
Від побаченого стигла кров
Близько 19:30 я був удома й почув гучний вибух. Одразу зрозумів, що він пролунав у центрі міста. Я живу в селищі за Краматорськом, куди прилетіла друга російська ракета. Десь за хвилину пролунав другий вибух — уже десь ближче. Я одразу зібрався й поїхав у Краматорськ. Дорогою заїхав на місце прильоту в моєму селищі та надав першу допомогу пораненій жінці. Там більше не була потрібна моя допомога, тож вже хвилин за 15 після вибуху я був біля піцерії.
Від побаченого стигла кров. Від того кафе, яке я пам'ятаю, практично нічого не залишилось. Зрозуміти, що це саме воно, можна було лише по літній веранді. І взагалі зрозуміти, що це було якесь кафе, можна було тільки по ній. Від самої будівлі не залишилося нічого, крім стін. Готель “Краматорськ”, який розташований поруч, теж дуже пошкоджений. Всі стіни його потріскалися, а скла не залишилося зовсім.
Я одразу кинувся на допомогу. Тоді вже біля місця подій зібралося багато “швидких” і машин ДСНС. Усі працювали дуже злагоджено. Не хочеться казати, що це завдяки досвіду, але так. Все відбувалося дуже організовано завдяки сумному досвіду після вокзалу та прильотам у житлові будинки.
Це було схоже на те, що я вже бачив раніше. Такі ж завали, такі ж люди під завалами. Суцільна паніка, але наша команда вже розуміла, що треба робити.
Було дуже багато поранених людей
Було дуже багато поранених людей. Хтось мав змогу вийти самостійно, когось контузило і його виводили під руки, когось виносили на носилках через важкі поранення, а хтось залишався під завалами. Наші волонтери вміють надавати домедичну допомогу, тож ми рятували всіх, кого бачили.
Все це відбувалося в секундах. Поліція, ДСНС, лікарі, військові, які приїхали на допомогу, волонтери та просто цивільні, які долучилися — всі були єдиним організмом. Люди ставали в ланцюжки з одного слова, коли несли або виводили поранених. Разом підіймали важкі плити та діставали людей.
Коли ми витягували людей, то обов’язково питали, хто кого бачив, скільки людей було поруч. На той момент ніхто не знав точної кількості людей, які перебували в кафе під час удару.
Того дня, на жаль, загинуло багато персоналу. Управляючий, бариста, офіціанти. Дружина одного з наших волонтерів працювала на кухні. Вона дивом вижила, але ми дуже довго її відкопували. У неї перелом тазу — нині вона в лікарні.
Розбір завалів тривав так довго, бо там залишилися величезні плити, а їх важко розбирати. Їх розбивають, розрізають, а тільки потім витягують. Усе це робиться максимально акуратно, бо під кожним завалом може бути жива людина.
Врятувати людей могло тільки диво
Це центральне кафе нашого міста. Всі люди відпочивали там. Там святкували дні народження, проводили ділові зустрічі або просто сиділи за філіжанкою кави та їли піцу. Там завжди було багато людей, повна загрузка.
Шанс залишитися цілими в людей був, але врятувати їх могло тільки диво. На момент влучання, в “РІА” були мої знайомі. Вони дивом залишилися неушкодженими, бо сиділи на літній веранді. Ми також діставали з-під завалів неушкоджених людей.
Там завжди було дуже багато молоді, підлітків. Більшість людей постраждала не від уламків ракети, а від будівельних матеріалів, які летіли їм на голови: плити, балки, цегла. В деяких місцях, наприклад, на кухні, пробило навіть підвал.
Росіяни хотіли посіяти паніку й вбити багато людей. І після цього висновок тільки один — у них немає нічого людського.
Боляче дивитися, як руйнується твоє місто
Якщо порівнювати Краматорськ з будь-яким іншим містом, яке теж знаходиться відносно далеко від лінії фронту, наприклад, з Покровськом — то це небо й земля. Коли в’їжджаєш у Краматорськ, то війна тут добре відчувається. Я навіть не можу пояснити, в чому це проявляється, але це так.
Тут є трохи пригнічені настрої через війну, тому що ми її чуємо. Ми чуємо, як обстрілюють Бахмут і Часів Яр. Особливо вночі. Бачимо спалахи. Війна далеко, але завжди поруч з нами. Тому люди тут можуть дозволити собі розслабитися. Всі звикли й, на жаль, ми маємо такі наслідки, тому що ці нелюди користуються такими методами й б’ють по місцях скупчення людей.
Після вересня 2022 року в Краматорськ повернулося дуже багато людей. Почали відкриватися магазини, аптеки та кафе. Тут важко, бо немає роботи, всі підприємства майже закрилися, але для людей Краматорськ — це рідний дім.
Мені боляче бачити, як руйнується моє місто. Я люблю своє місто, свою область. Я готовий жертвувати собою заради інших жителів міста. І кожна розруха, кожен розбитий будинок, кожна скалічена доля — це дуже боляче. Але здатися ми не можемо. Якщо ми здаємося — то війна програна. Ми знаємо, що перемога за нами. Ми знаємо, що ми вистоїмо. Буде ще перемога, буде щастя.
Читайте: Закривавлена 8-місячна дівчинка в Краматорську: матір розповіла деталі трагедії
Підписуйтеся на наші оновлення у Viber (новости Славянска)
Слідкуйте за нами в Instagram
Та телеграм: https://t.me/news6262
