У неділю, 1 жовтня, Україна відзначає День працівників освіти. Чи пам’ятаєте своїх учителів? Чи підтримуєте з ними зв'язок? Можете згадати якісь цікаві історії зі шкільного життя? З такими запитаннями звертаємося до перехожих напередодні цього свята.
- Звичайно, згадую і першу вчительку, і другу, її звали Людмила Григорівна. Зв’язок не підтримую вже давно. Уже вік такий, що не сумую за школою, але це було цікаво, хотілося би знову всіх побачити. Дитина вчилася у моїй школі, тому частково бачилася зі своїми вчителями. Вони згадували мене, але це давно було.
- Мої вчителі далеко, половини вже немає в живих. Найчастіше згадую вчительку математики, на жаль, вона теж не з нами. Уже більш ніж 20 років тому я закінчила школу, але спогади спливають. Згадую, як вчителька математики вела в нас малювання. Давно вже не бачила вчителів, і не маю змоги з’їздити, бо на тій території нині ідуть бойові дії…
- Я сама вчитель, з деякими зараз працюю, а дехто вже не працює, тому я до них ходжу додому. Зв’язок підтримую, вони як родина. Улюблений вчитель викладав скрипку,Едуард Сидорович - просто святий в моїх очах. А улюблена вчителька – Любов Василівна навчала нас у молодших класах. Вона нас розвивала, виховувала, показувала картини, не тільки українські, водила до ветеранів, які ще були живі, знала, де і хто живе. Її підхід запам’ятався на все життя.
Я пам’ятаю всіх своїх вчителів, іноді згадую. Дуже любила уроки Нелі Олексіївни, яка, на жаль, померла. Вона була доброю людиною, однокласницею моїх батьків. Олексій Іванович вів географію, теж добрий був, намагався нас мотивувати вчитися. Я з Корюківки, якщо приїжджаю додому, десь бачу когось із моїх вчителів, завжди вітаюся.
