Але важливо розуміти, що нас чекає після повернення додому.
Ми зібрали загальні враження від поїздок додому і виділили те, що може засмутити або здивувати.
Лідія
Перш за все - відчуття дому, як но тільки в’їжджаєш в область. Насправді, у мене відчуття дому з’явилося вже на в’їзді в Ізюм. Ці тільки наші краєвиди і поля, які, на жаль, зараз всі заміновані. Дуже скручує від цих табличок розуміння, що краще тут не зупинятися, а просто їхати далі по трасі.
Ну і плюс для мене історія Ізюму - одна з трагічних сторінок нашої держави. Про нього говорять не так багато, як про Маріуполь чи Бучу, але Ізюм був катастрофічно зруйнований російськими військами. Там йшли страшні бої. Я це відчуваю, коли проїжджаю повз розбити автовокзал. Це завжди було пограничне місто між Слов’янськом і Харковом. Воно було завжди, як якась аксіома. Саме тому я відчуваю своє повітря вже там.
Я їхала своєю машиною, тому могла розглядати все навколо. Поворот до Слов’янська, дорога через ліс, розсадник ялинок (одразу в голові, як ми перед Новим роком там робили відео), поворот на комбікормовий…
Ти їдеш по своїй вулиці і в голові у тебе думки про те, як зараз буде добре вдома. Під’їжджаєш і не можеш повірити своєму щастю. Твій будинок - цілий, правда сильно заросший. Якщо за вашим двором ніхто не доглядав, то бур’яни, цілком можливо, там вже вище за паркан, а місцями і сам будинок. Проте, насправді, це не зменшує радості від відчуття дому.
Наступний етап - сам дім. Ти відкриваєш вхідні двері і розумієш, що там все майже так само, як було, коли ти виїжджав. Майже все, окрім запаху. Як не крути, приміщення, в якому довго нікого не було, має запах якоїсь сирості і покинутості. Я одразу пішла відкривати вікна по всьому дому, щоб цей запах вивітрився. Якраз тут і помітила, що в одній з кімнат по підлозі розкидані дрантя книжкових сторінок. Спочатку я не зрозуміла, а потім яяяяяк зрозуміла! Миші! Якщо ви живете у своєму будинку, цілком можливо, що до вашого дому добралися миші. Вони могли погризти щось, що є на відкритому просторі (у моєму випадку книги), а ще від них також залишається специфічний неприємний запах.
На щастях ти хапаєш тряпку, пилосос і починаєш все прибирати. Ось тільки в моєму випадку пилосос не став пилососити - чи то поламався, чи то був вже забитий. Варто бути готовим, що пилу багато. Не знаю, скільки треба прибиратись, щоб повністю відчистити будинок. Напевно, декілька днів.
Ще одна особливість - меблі. Через сирість в будинку вони самі, наче, вологі. Але, насправді, відкриті вікна і хороша погода вирішують багато.
Ти весь час шукаєш те, що для тебе - особливе. Лялька-мотанка, яку ти попросила приглядати за домом, музична шкатулка, яка не поламалася, а досі грає. Твоя дитяча іграшка з замазаною йодом лапкою. Це все одночасно приносить радість, але розчулює до сліз. Бо це несправедливо, що ти мусив поїхати з цього дому, несправедливо, що йому потрібно було залишатись без своєї сім’ї.
А особливо боляче - знову їхати звідти. Вже після того, як порвав траву і почистив доріжки на вулиці, як протер пилюку зі свого піаніно, як тільки-тільки відчув себе на своєму місці.
Олександра про своє повернення додому:
В’їжджаючи у Донецьку область, відчуваєш якусь легкість та внутрішній комфорт, незважаючи на те, що тут досить небезпечно перебувати. Розуміння того, що от-от зараз ти побачиш свої рідні місця та вулиці навіює певні хвилювання, але приємні.
І от ти їдеш по своїй вулиці і перше, що кидається в очі - це височезні бур’яни. Вона стає такою вузенькою і ніби пробираєшся через ці хащі до своєї мети - додому. А дім теж вже давно поріс бур’янами, бо тут нікого не було більше року. Забиті вікна нагадують ті страшні дні, коли вирішили все ж виїхати. Паркан трохи покосився, а білий налив повністю пожовк. У самому будинку за час відсутності господарів тут з’явились нові хазяї - це миші, яких повен дім. Темнота та сирість у кімнатах трохи навіює сумні думки.
Аби відмити будинок та привести його до ладу, знадобиться кілька днів, бо скрізь пилюка, розкидані речі, які перебирали поспіхом у березні 2022 року. Один з викликів - підключити комунікації, особливо воду, бо труби за цей час вийшли з ладу і потребують ремонту. А без води у будинку нічого робити, бо відмивати треба все - від виделки до стін. За роботу все одно берешся з ентузіазмом і знаходиш енергію до пізнього вечора, щоб потрохи привести оселю у жилий стан.
Якщо лишати на такий час будинок без нагляду, то очікуйте, що він вам “відплатить” за відсутність уваги. Будьте готові до того, що можуть статись проблеми з опаленням, комунікаціями, можуть відсиріти меблі, відклеїтись шпалери. Ми потрібні нашому дому, як і він нам.
Очевидно, чому так людей готові повертатись навіть під обстріли, аби бути у себе вдома. Шкода, що росія робить це з нами, з нашими сім’ями і нашими будинками. Але ми всі дочекаємося перемоги і обов’язково повернемось додому.
