У 123 бригаді ТрО розповіли про загиблого захисника з псевдо "Баракуда".
Ми маємо пам'ятати про кожного, хто поліг за свободу нас і нашої країни.
"Вогонь його кулемета ніс з собою галас та вир металу, співаючи колискову для ворога. Він оберігав свій загін, свою родину та землю, як справжню святиню, будучи у цей час пріоритетною ціллю рашистських атак.
У свої 23 мужньо прийняв доленосний виклик: нести на собі не тільки важку зброю, а і відповідальність за вогневу потужність підрозділу.
Створюючи грозовий град куль, притискав до землі російських окупантів та нагадував їм, що Український Південь ніколи не підкорити. «Насипаючи», навіть коли всі відступають, намагався докорінно змінити ситуацію на першій лінії оборони і знав, що найменший недолік може вартувати життя побратимів, таких самих миколаївців, як і він, що стали на захист Батьківщини.
Він завжди викликався вперед, прагнув перейняти досвід старших. Намагався відчувати вібрацію кожного пострілу так, неначе вона вбудована в пульс.
Віталій відповідально ставився до навчання військовій справі та виконання бойових задач, він розумів, що специфіка його роботи, роботи кулеметника, звертає увагу ворога, а під час близького контакту можливість оперативно змінити позиції не завжди є.
Баракуда був гарним слухачем, вправним воїном та щирим другом. І щоб не сталося, ніколи не зраджував своїй заразливій неповторній посмішці…
Останній бій у кожному маневрі відзеркалив його відданість Батьківщині та побратимам. У складі групи, маючи за ціль відбити чергову атаку, він працював в надзвичайно важких умовах, не маючи змоги окопатися. Влучним вогневим ураженням перетворив на пил ворожий човен, і ще один - пошкодив. Незважаючи на те, що кількість московитів була значно більшою, він зміг знищити та «придушив» значну їхню частину.
Внаслідок артилерійської відповіді зі сторони рашистів, Віталій отримав декілька контузій, але продовжував виконувати завдання. Відбиваючи нічний штурм російських нелюдей, він отримав поранення, несумісне з життям.
Віталій боровся, і не залишив своїх побратимів до останнього подиху. Він загинув патріотом, чий дух не слабшав перед труднощами та небезпекою. Він віддав Життя, але не Волю.
"Порожнечу від його відсутності нам не заповнити нічим, але його позитивний настрій, принципи та незламність і далі будуть надихати нас на боротьбу.
Ми згадуватимемо його ім’я, натискаючи спусковий гачок та висмикуючи чеку гранати. Ми помстимося, і ми робимо це щодня, і до самої Перемоги.
Дякуємо, друже, що був із нами. Твій позивний посяде гідне місце в нашій спільній історії", - написали у бригаді.
