Воїн підрозділу спецпризначення Головного управління розвідки Міністерства оборони України «Артан» Іван Тарн, який нині відновлюється після поранення, дав інтерв’ю BBC News Україна.
У дитинстві Іван разом із батьками переїхав до Бельгії, де виріс, отримав освіту та займався бізнесом. Після повномасштабного вторгнення росії повернувся, аби приєднатись до збройної боротьби за свободу України.
Під час розмови з журналістами розвідник Іван Тарн описав особливості служби у спецпідрозділі ГУР МО України, розповів про своє поранення та охарактеризував тактику ворога.
«Є завдання, яке не може виконати піхота чи артилерія. І це залишається для нас: ми вже розбираємось, як це зробити, складається чіткий план».
«Ніч ― наш друг, бо це хороше прикриття, але як для тебе, так і для твого ворога, тому тут ніж, який ріже з двох кінців».
«Найважче і найстрашніше? Як і на будь-якій службі, доводиться дуже багато чекати. І от це для мене, мабуть, було найважчим».
«Якось [на завданні] я був повністю у воді. Я виліз, і мені треба було провести цілу ніч мокрим у лісі. Це була пізня осінь. Зрештою, все було добре, бо ми себе загартовуємо. Я, наприклад, старався щодня бігати і плавати в будь-яку погоду. Навіть першого січня цього року я плавав ― розбивав кригу і плавав після пробіжки».
«В Бахмуті було дуже було багато вуличних боїв на дуже близьких дистанціях. В моєму досвіді це було буквально на відстані 30 метрів. Я думаю, що я влучив, а вони, як бачите, не влучили».
«Надійшло завдання евакуювати нашого бійця. Ми туди вирушили групою з 4 осіб. Успішно дістались на місце. Вийшли з-під прямого контакту. Пораненого поклали на ноші і почали виходити: десь півтора-два кілометри нам треба було пронести його приватним сектором Бахмута. Щоб ви собі уявили, він тоді виглядав як величезне сміттєзвалище: усе було розбомблене. Ми несли пораненого, і я наступив на протипіхотну міну. Була ніч ― побачити її було просто нереально».
«Я одразу відчув біль в нозі. Побачив, що пальців уже нема. Передав побратиму, що я «300». Побратим підліз до мене, оглянув моє поранення, передав по рації, що в нас поранений з травматичною ампутацією стопи, наклав мені турнікет, і ми продовжили рух далі. Один з побратимів узяв мене на плечі, ніс мене. Буквально через метрів 100 він, несучи мене, він наступає на таку ж саму протипіхотну міну».
«Тактика російських військ примітивна, але ефективна. Там нічого розумного: просто лобова атака, яка дуже для них небезпечна, бо несе дуже багато втрат, але вона ефективна. От це гарматне м’ясо дає свої результати».
«Навіть якщо ми вийдемо на кордони 1991 року, це ще не обов’язково буде означати, що тут війна закінчилася. Нам треба бути постійно бути готовими до того, що наш сусід може повестися неадекватно. Ізраїль так живе вже багато десятиріч, і нам треба бути до цього готовими».
Повне відео інтерв’ю розвідника Івана Тарна дивіться нижче.
Головне управління розвідки Міністерства оборони України
