У новому проєкті «Чернігівської Медіа Групи» обговорюватимемо суспільно важливі теми. Зокрема, сьогодні з’ясуємо, як чернігівський бізнес пристосовується до воєнних реалій. Після активної фази бойових дій, що тривали на території нашої області у лютому – березні 2022 року, наші підприємства потроху оговтуються та відновлюють виробництво. Які виклики долають нині, чи отримують допомогу від держави чи міжнародних донорів, на які перспективи сподіваються? До розмови на цю тему журналіст Іван Матвєєв запросив експертів – президента Чернігівської торгово-промислової палати Костянтина Іванова, співвласницю групи компаній «ВВ», мережі магазинів Librarium та «ВіВат Канцелярія» Оксану Сакву та в. о. директора приватного багатопрофільного підприємства «Вимал» Сергія Лазаря.
Іван Матвєєв:
– Я думаю, розпочати треба з Вас, Костянтине, бо Ви знаєте загальну ситуацію на Чернігівщині. Як зараз у нас відновлюється бізнес, наскільки постраждали підприємства?
Костянтин Іванов:
– Найбільше постраждали аграрії, бо ті аграрні підприємства, ті фермери, ті ферми, які зазнали ворога, постраждали аж до дикунських прикладів. Зокрема, в Чернігівському районі просто розстрілювали корів, дійне стадо, навіть не для того, щоб з’їсти, а просто стріляли, як у тирі. Решта підприємств, що в Чернігові, це така собі підкова – постраждала промзона. Наші підприємства, що я хотів би зазначити, відновилися власним коштом. Наші економічні суб’єкти витратили власні резервні кошти. Чому це важливо? Тому що це відправна точка. Який капітал і які кошти вони потім братимуть для того, щоб відновити обладнання, споруди, закупити сировину, сформувати фонд заробітної плати для тих, хто прийде на роботу? Це все було зроблено власним коштом – це характерний і дуже важливий момент. Гадаю, десь 90–95 % чернігівських підприємств уже відновились. Тобто розпочали свою роботу. Є підприємства, які працюють у дві зміни, є підприємства, які мають замовлень більше, ніж було до війни. Чому? Тому що мають державні замовлення, працюють на оборонну сферу.
Іван Матвєєв:
- Власне, у нас є представники бізнесу. Пані Оксано, яка ситуація у Ваших магазинах, на Вашому підприємстві?
Оксана Саква:
- Я як представниця Всеукраїнського ритейлу розповім про нашу специфіку. У нас зараз дві ключові проблеми: перша – це відсутність, точніше, нестача обігових коштів, і друга – нестача кваліфікованого персоналу. Проблему відновлення власним коштом можу підтвердити, адже ми втратили два об’єкти. Один з них – це ТЦ «Лавина» в Києві. Наразі ми його відбудували повністю. Також були часткові пошкодження, все відновлювали власним коштом і залучали наших постачальників, партнерів для проектів відновлення. Що нам допомогло – це наша репутація. Компанії 30 років, і ми змогли нашу репутацію конвертувати за допомогою партнерів у відновлення магазинів. Частково постачальники пішли назустріч, і ті магазини, які були втрачені, продукція, яка була втрачена, – її просто списали з нашої дебетової заборгованості. Це такий крок «українець – українцеві». Це не про юридичні відносини, а саме про партнерство. Також у нас був магазин «Лібраріум» у Харкові, побудований перед війною. Нам потрібно було релокувати цей об’єкт, тому що він знаходився в ТЦ у районі Салтівки, де були активні обстріли. Власне, і обладнання, і продукція були збережені. Наразі компанія повноцінно працює.
Що важливо? Розумієте, ми – всеукраїнська ритейл-компанія з центральним офісом, з центральним менеджментом в Чернігові. Основна проблема – відсутність кваліфікованої робочої сили, тому що в нас працюють в основному дівчата – як продавцями, так і в центральному офісі. І більшість з них одразу виїхали, коли почалися бойові дії. Тому основна складність була знову зібрати команду.
Іван Матвєєв:
- Тобто зараз основна проблема – це кадровий голод?
Оксана Саква:
- Кадровий голод – це перша проблема. Друга - відсутність оборотних коштів. Ця проблема чому виникла? Тому що з початком війни більшість постачальників змінили умови постачання. Якщо раніше ми могли працювати на відтермінуваннях платежів, то з початком повномасштабного вторгнення всі постачальники почали страхувати свої ризики та перейшли на умови передплати. Тобто ми, як і більшість ритейл-компаній, зіткнулися з недостатністю оборотних коштів. Наразі цю проблему ми вирішуємо, вирішуємо успішно, але класною підтримкою для бізнесу були б дешеві кредити. Зараз їх дуже не вистачає.
Іван Матвєєв:
- Давайте надамо слово пану Сергію. Щодо Вашого підприємства «Вимал». Наскільки я знаю, там десь поруч відбувалися бойові дії, підприємство постраждало.
Сергій Лазар:
- Ми були на лінії вогню, і на нашій території базувалися українські війська. Тому і прильоти були, і бойові дії, що велися, були у нас безпосередньо на підприємстві. Але, завдяки хлопцям, підприємство стоїть, усе добре. Є пошкодження, ми відновлювалися, знову ж таки власним коштом. Наш приклад повністю відповідає тому, про що сказали колеги. Це були власні обігові кошти, які треба було забрати. Обігові кошти – це кров підприємства. Ми підприємство переробне, щоб виробити продукцію, нам потрібно купити сировину. І купити сировину, а це картопля, у тих самих аграріїв, про яких Костянтин Вікторович говорив, які також постраждали. І що ми маємо розуміти… Сировини набагато менше посаджено, адже воєнні дії почалися в період, коли іде посівна, і це стосується картоплі також.
Інше питання – це логістика. Ми інтенсивно працювали з КНР, із азійським напрямком, і взагалі це був один з перспективних наших напрямків, який в один момент просто був відрубаний.
Іван Матвєєв:
- Вони зараз не хочуть співпрацювати з Україною?
Сергій Лазар:
- Зовсім ні. Питання основне в логістиці. Вони також читають новини, дивляться на мапи, дивляться на результати воєнних дій і все розуміють. Вони, в принципі, готові працювати. Слава Богу, є інструменти фінансові, які дають змогу гарантувати отримання товару покупцем і отримання коштів продавцем. Але раніше гілка логістики нашої була десь 650 км до Одеси чи Миколаєва, а зараз мінімум у два рази більше через польські чи румунські порти.
Дуже сильно допомогли нам європейські партнери. Ми змогли знайти себе на ринку європейському. Ми і до цього працювали на ринку, нашу продукцію змогли реалізувати. Хоча на рівні міждержавному, на рівні ЄС ми бачимо нестабільність ринку – це найстрашніше для бізнесу, коли ринок нестабільний, коли ми маємо певні штучні заборони, як от зараз, щодо зерна, зернові коридори, які закрили. Зараз ситуація трохи покращилась, але майже місяць Україна не могла відправити жодної одиниці продукції харчової до країн ЄС. Починаючи від зерна необробленого і до продуктів переробки, навіть коренеплодів, таких як картопля.
Серед основних проблем, про які далі можна говорити, – певна прірва між вищим ешелоном влади і декларуванням подальшої стратегії країни і розумінням цієї стратегії на місцях. Вони різні, мають різні вектори, на жаль. І це випливає на ставлення до бізнесу. Тобто з екранів телевізора ми чуємо подяки бізнесу, який підтримував і підтримує військових, це дійсно важливо, це мотивує на допомогу. З іншого боку, коли спускаємося до рівня операційних задач, які щоденно виконуємо, нашої робочої рутини, і співпраці з органами «влади» на місцях – назвемо це таким загальним словом – це абсолютно інший вектор.
Костянтин Іванов
Іван Матвєєв:
- Що держава має зробити, щоб не було такої проблеми?
Костянтин Іванов:
- Я думаю, що картина ця більш розмаїта. Хотів би розпочати з того, що держава зробила крок у фіскальній політиці та запропонувала абсолютно надрадикальну, ультрарадикальну податкову модель, коли податок на прибуток і так звана звичайна форма оподаткування була замінена пропозицією 2 % від обігу за умови, що таке підприємство, такий платник податків, такий виробник не буде платником ПДВ. Стеля за ці 2 % з обігу – це 10 млрд грн. Тобто підприємству, яке може обійтися у своїх контрагентних взаєминах із зовнішніми партнерами без ПДВ (не всі можуть обійтися, але велика частка може), держава сказала: сплачуйте 2 % з обігу. Це ультрарадикальна реформа.
З іншого боку, погоджуюся із Сергієм: це кричуща ситуація, яку інакше, ніж економічною диверсією, назвати не можна, коли всередині Мінфіну в податковій інспекції взяли та поміняли регулювання… Можу навести як приклад підприємство «ТАН». Це лідер у своїй галузі – виробництво автоматизованих заводів для виготовлення рослинних олій. У них з 21 об’єкта не було жодного, який би не зазнав шкоди.
А 14 жовтня якісь вороги України поставили всіх виробників і всіх платників ПДВ просто на коліна. І цим почали займатися всі: Міністерство економіки, Кабмін, усі.
Іван Матвєєв:
- Що Ви маєте на увазі? Там постанова якась була чи закон? Поясніть, будь ласка.
Костянтин Іванов:
- Там є постанова, яка є частиною нормального організованого процесу обліку податкових накладних між платниками ПДВ. Це в ідеальній моделі, з якої ми колись починали, тобто цим управляє алгоритм, комп’ютерна програма, яка бачить всі ці податкові накладні, реєструє, і в контрагентів, які працюють з ПДВ, – у них є нормальна система, коли система фіксує податковий кредит і податкові зобов’язання, оскільки ПДВ – це податок, який обчислюється як різниця.
І оця система повністю була зламана 14 жовтня, і ми більше ніж до нового року, тільки в січні, прибрали цю проблему. Тому можна сказати, що бізнес-підприємства – реальний сектор, вони розуміють, що в соціумі в нашій державі є пріоритет № 1 – це армія, це військова боротьба і це перемога. І цьому підпорядковано все. Але хибна модель, коли ми це відрізаємо від реального сектора економіки.
Треба розуміти, наприклад, що вся зовнішня допомога, допомога зовнішніх партнерів військово-технічна і військова йде вже не в десятках, а в сотнях мільярдів. Але жодної копійки ніхто не дає державі Україна, ніхто не дає на зарплату військовим. Це політика, це червона лінія. Вони фінансують державні витрати, вони підтримують МВФ, але ми маємо розуміти, що тільки підприємства, підприємці, заробітна плата і держслужбовців, і всіх інших - єдине фінансове джерело для грошового утримання наших військових.
Іван Матвєєв:
- Тобто бізнес – це податки, які забезпечують те, про що ми говоримо.
Костянтин Іванов:
- Так, і бізнес, і державний сектор, держслужбовці. Наші підприємства мають бути стабільними, навіть якщо вони працюють на 50–60 %. Не можна, щоб вони почали рухатися вниз. Якщо ми сьогодні, не дай боже, побачимо, що економіка туди покотилася, фронт ніхто не втримає. Це пов’язані судини, це один живий організм.
Сергій Лазар:
- Якщо простіше сказати, то топ-менеджмент держави та менеджмент на місцях нібито живуть у паралельних реальностях. Тобто топ-менеджмент, розуміючи всю ситуацію, приймає рішення, правильні підходи, так? Але коли вони доходять на місця, їх паплюжать просто до неможливості і створюють штучні перепони для того, щоб упровадити навіть ту політику, яка йде із самого верху. Найпростіший приклад – це вже законопроект про звільнення платників податків на землю від сплати цього податку, рентної плати, плати за нерухомість.
Що відбулося? Вийшов закон чи це постанова Кабінету Міністрів, у якому «звільнити платників податків на землю від сплати цього податку на територіях, де велися бойові дії». ОК. Доходить питання до податкової, подаються документи, декларація про те, що ми не платимо цей податок. А податкова питає: на підставі чого ви не платите? Ось є закон з переліком. А вони кажуть: а де перелік цих територій, хтось бачив документ з переліком даних територій?
Проходить певний час, приймають уже перелік територій у Міністерстві реінтеграції. Що відбувається далі: податкова каже, що є перелік, який прийняло Міністерство реінтеграції, але в ньому немає конкретної фрази про те, що цей перелік можна використовувати для звільнення від сплати податку. І минув рік, РІК! І люди платили, навіть у кого заміновані території або знищені в нуль.
Костянтин Іванов:
- «Пласт-бокс», наприклад.
Сергій Лазар:
- Вони за знищені руїни платили податок на землю, ще й відновлюватися треба самим. Я про що кажу: є прагнення класне, всі працюють на одну мету, працюємо, мобілізувались, працюємо, даємо результат. Але… нема цього розуміння. І ці паралельні реальності дуже тривожать останнім часом.
Іван Матвєєв:
- Озвучили проблеми, але було зазначено, що є і підтримка, є кредити. Ви відчули на собі, що стало легше? Чи є якась підтримка від держави?
Оксана Саква:
- Ми з державою не стикалися, підтримки від держави не отримували, всі релокації робили самостійно, відновлення – також самостійно. Мене, наприклад, більше хвилює політика держави щодо повернення нашої цільової аудиторії. Зараз я розумію, що частина людей, які виїхали з України, ніколи не повернуться. А це люди, які є нашими покупцями.
Це і діти, і дорослі. Якщо не буде державної підтримки для повернення цих людей, наприклад для людей, які втратили житло, яким немає куди повертатися, то вони не повернуться. Я знаю багато прикладів, де діти проходили рік у школу в інших країнах, які отримують там допомогу. І для держави вони важливі, тому що держава вже вклала кошти в їхню освіту, в підготовку кадрів, і зараз ці кадри виїхали. І виїхали, за статистикою, ті люди, які мають вищу освіту, які мають дітей. Зараз основна з наших проблем – частина нашої активної аудиторії знаходиться не в Україні. Нам довелося перебудувати нашу бізнес-модель, усі наші асортиментні матриці та працювати з новими трафіками, вони зменшилися. І це також виклик. Що буде, якщо ці люди не повернуться? Яка частина їх повернеться, чи думає про це хтось? Також відкрите питання, дуже важливе.
Іван Матвєєв:
- Все ж таки, про преференції. Які є і які б мали бути?
Оксана Саква:
- Нам би допомогли дешеві кредити розвивати мережу, створювати нові робочі місця. Зараз немає якихось великих програм від держави, якими можна було б скористатися.
Сергій Лазар:
- Я все таки скажу, що допомога є, і казати, що її немає, буде абсолютно неправильно. По-перше, як би там не було, давайте повернемося до питання по землі: питання це домучили. Рік минув, але питання домучили. Розуміємо, наскільки ці кошти зараз потрібні державі, але все-таки це допомога бізнесу. У свою чергу, ми віддячимо. Обігові кошти залишаться в підприємстві. Підприємство для того і створене, щоб акумулювати прибуток з тих ресурсів, які воно має, тобто це вернеться податками, і вернеться достатньо швидко. Наступне – це кредити. Можливо, у нас різні поняття щодо дешевих кредитів, але і під час ковіду були кредити, програма 5–7–9, скажімо. Кредити під «0» – все таки безпрецедентна ситуація для України, як би там не було.
Костянтин Іванов:
- Я можу продовжити, що в історії України такого не було, але Міністерство економіки і Мінцифри запропонували гранти через Ощадбанк, через інші банки. Тобто це гроші, які повертати не треба, гроші, які даються без відсотків. Чим керувався уряд? Він діяв з точки зору змісту цільового використання цих грантів. Це не на поповнення обігових коштів: «на тобі на підтримку штанів», умовно кажучи, – на підтримку твого рівня обігових коштів для того, щоб ти не впав. Ні, мета – обладнання для мікробізнесу. Наприклад, ти можеш витратити цей грант виключно на те, щоб купити виробниче обладнання або на створення робочих місць. Оцей, що 8 млн. Ти маєш створити мінімум 20 робочих місць, які в тебе будуть працювати мінімум 3 роки, і з таким заформатованим рівнем заробітної плати. Я думаю, ми можемо сказати, що уряд робив певні кроки. І такого виклику для нашої бюрократії, як війна, не було з часу Другої світової війни на території Європи ні в кого. Думаю, ми можемо сказати слова подяки чернігівським виробникам з усіх галузей, бо вони вибрались! І з цією допомогою, але на 70–75 % виключно за рахунок власних резервів, власного капіталу, власних колективів. І ще, підкреслюю, мільйонами, десятками чи сотнями мільйонів зі своєї кишені допомагали та допомагають армії.
Іван Матвєєв:
- Це саме такий приклад незламності, незламності бізнесу, тому що він відбудувався, вижив і зараз живить економіку нашої країни.
Сергій Лазар:
- На що варто зараз звернути увагу: на те, що ця допомога однакова для бізнесмена на заході України, у Львові, і для бізнесмена в Сумах або Чернігові. Але варто розуміти, що в них до кордону з Росією, з Московією 800 км.
Костянтин Іванов:
- І навпаки: у них до західного кордону до Краківця 70 км, а в нас – 700.
Сергій Лазар:
- А умови при цьому однакові, розумієте? Податкові умови, заробітна плата, оренда вища набагато в них. Тобто в нашому регіоні вже апріорі стартова точка гірша в рази. І це те, про що ми говорили раніше, і те, на що я хотів би звернути увагу. Може, нас хтось почує з уряду чи звідки. Порівнювати наші регіони не можна. Прифронтові регіони не можна урівнювати з тиловими, це мають бути абсолютно різні, можливо, навіть і податкові умови, кредитні умови тощо.
Змоделюємо ситуацію: я молодий бізнесмен – де мені починати бізнес? Чи тут, з проблемами прикордоння, з тим, що може відбутися за рік, два, три – ніхто не знає. Або ж на заході України, коли близько кордон, і я на крайній випадок мігрую до Польщі, якщо щось відбудеться. Це дуже складне питання. Це стосується і робочої сили. Я маю на увазі: кому втрачати особливо нічого, в кого нема бізнесу, то вони виїхали і нема питань. Тому це питання інвестиційної привабливості регіону, і вона має бути в певній мірі, можливо, у відсотковому еквіваленті виражена в країні. Починаючи від лінії фронту і закінчуючи західним кордоном.
Іван Матвєєв:
- Тоді давайте вийдемо на якісь перспективи. Як ви бачите взагалі, яка подальша доля бізнесу найближчим часом або після перемоги? Що взагалі на Чернігівщині відбуватиметься? Який бізнес тут можна буде створити?
Оксана Саква:
- Ми розраховуємо тільки на власні сили, перебудували повністю нашу бізнес-модель, завдяки цьому сплачуємо конкурентну зарплатню. Так, нам довелося скоротити кількість співробітників, це значна оптимізація, за допомогою якої ми вижили, власне. Про розвиток активний зараз не йдеться, ми зараз говоримо про стабілізацію ситуації в компанії.
Костянтин Іванов:
- Велика площа нашої області, невелика індустріалізація, але в стратегії має бути переробка. Якщо повернутись до цієї моделі: сьогодні ми перемогли, а завтра ми починаємо працювати, це «завтра» має бути змодельоване і підготовлене сьогодні. Це має бути податкова реформа. Дисбаланс, принесений війною, він має бути змодельований, має бути знайдено рішення компенсаторне, для того щоб не виникло дисбалансів на наступний понеділок після перемоги.
Наступний виклик, який у нас буде і над яким експертне співтовариство зараз працює, – це дефіцит робочої сили, дефіцит людей. Уявімо собі, що ці 350 млрд або 400, або 750, які озвучив прем’єр-міністр Денис Шмигаль у Лугано, у понеділок після перемоги десь замаячать. І люди скажуть: «Дивіться, ми вам даємо мільярди, будуйте дороги на Чернігівщині». З понеділка починаємо проектувати. Нам до війни здавалося: та які проблеми?! Дайте гроші, і ми будемо тут все відбудовувати і все будувати. А тепер проблема: от гроші – а хто буде будувати?
Іван Матвєєв:
- Будемо сподіватися, що після перемоги хлопці повернуться з фронту, їм потрібні будуть робочі місця, а їхні родини повернуться з-за кордону, і їм теж потрібні будуть робочі місця.
Оксана Саква:
- Аби тільки хлопці не поїхали до своїх родин за кордон, якщо тут не буде сприятливої економічної ситуації.
Костянтин Іванов:
- Наприклад, хлопець прийшов з фронту і каже: «Що ви мені тут запропонуєте, де мені жити? І жінка каже, що дитина там у школі, мене чекають у Польщі, там буде така зарплата нормальна. І я взагалі хочу подалі від війни від’їхати на якийсь час».
Сергій Лазар:
– Або приїжджають хлопці, повертаються з війни, а дружина не обов’язково за кордоном, вона може бути у Вінниці з дитиною і мати роботу там.
Костянтин Іванов:
- Сергію, і інвестор буде у Вінниці скоріше, ніж в Чернігові, і створить там робочі місця.
Сергій Лазар:
– Про інвесторів взагалі ми не говоримо.
Костянтин Іванов:
- Просто ми маємо бути готовими до всіх викликів, які ми сьогодні розуміємо, що вони точно будуть. Не треба чекати, що то буде колись, тоді і будемо вирішувати. Тоді вирішать за нас інші обставини. Ось це пріоритет сьогоднішньої нашої активності загалу чернігівського та бізнес-спільноти, зокрема, всієї України.
Іван Матвєєв:
- Які перспективи є в Чернігові та на Чернігівщині? У яких галузях?
Костянтин Іванов:
- Ми в середньому за останні 10 років від 4,5 до 5,5-6 млн тонн вирощували тут сировини в рослинництві, переробляли тут мізер, як і вся Україна, це загальна тенденція, а продавали цю сировину. Наша глобальна галузь – це переробка, це та галузь, яку представляє Сергій.
Іван Матвєєв:
- Тобто перспективно розвивати подібні підприємства, які будуть з аграріями працювати?
Костянтин Іванов:
- Так. Це наша стратегія, яка базується на тому, що ми гарно вміємо. Можна сказати і про всі інші галузі. Ми деревину, слава Богу, кругляком не продаємо. З 2017 року, коли заборонили експорт кругляка, продаємо уже первинно перероблену. Це дошка, брусок, меблевий щит деінде, палети. У нас великі ліси, у нас достатньо сировини. Плюс усі інші галузі. Наприклад, така галузь, як ІТ. У нас є ІТ-кластер. ІТ-експорт за підсумками 2022 року має зріст в Україні. Тому стратегічні галузі є, але все ж таки ми на сьогоднішній день точно на аналітичному рівні і на формуванні майбутнього Чернігівщини, наших всіх галузей, упираємось в те, що ми будемо не в рівних умовах бізнес-клімату.
Сергій Лазар:
- Україна – це бренд наразі. Треба розуміти, що раніше made in Ukraine сприймалося як «десь там біля Росії» або це Союз, наприклад. Зараз Україна – це бренд. Зараз агропродукція українська іде, це викликає певну, по-перше, повагу, і по-друге, про якість іде мова. Я кажу зараз не тільки про агропродукцію. У нас на Чернігівщині є представники абсолютно всіх галузей промисловості, більшості. Може, коксохіма немає, але варіативність присутня. Наша задача – не втратити перспективу цю, і для цього нам треба важко працювати, це само собою. Ми будемо супервдячні, якщо нам допоможуть зрівняти наші шанси на старті, який, сподіваємося, буде дуже швидко.
Ще хотілося б додати, що бізнес – це живі люди, бізнес – це живий організм, бізнес все відчуває, бізнес бачить ставлення людей. То дуже хотілося би, я б закликав людей відмовитися від стереотипів 90-х років…
Костянтин Іванов:
- «Комерційні структури» – так наші правоохоронці ще пишуть зараз. Це позорище просто.
Сергій Лазар:
– Так, якісь там «комерсанти» або ще хтось. Дуже важливе розуміння того, що є на сьогоднішній день бізнес і чого йому вартує, щоб просто зараз існувати.
* * *
Проблем у бізнес-сфері Чернігівщини наразі багато, але підприємці налаштовані працювати, відновлюватися та розвиватися. Це був проєкт «Чернігівської Медіа-Групи» «Дискусійний клуб». Слідкуйте за нами в інтернеті.
