Багатьом українцям через війну довелося покинути свої домівки. Так, Наталія Муха з Харкова – мати п'яти дітей на початку повномасштабної війни з чоловіком та трьома дітьми переїхала на Тернопільщину. На війні жінка втратила двох своїх синів - Віталія та Богдана.
Про це розповідає "Суспільне".
Із початком повномасштабного вторгнення родина покинула Харків і оселилася родина у селі Козлів Козівської громади, що на Тернопільщині. Батьки облаштовували побут. Старший син Віталій влаштувався на роботу до фермерського господарства. Згодом отримав повістку і пішов до армії. Згодом жінка дізналася, що її син на передовій.
За тиждень до своєї загибелі Віталій телефонував матері. Це була їх остання розмова.
"Він дзвонив, дуже плакав. Я кажу: "Що трапилося?" Він сказав: "Мама, в мене загинув побратим, на моїх очах. А ми тільки вчора з ним їли з одної тарілки. Я кажу: "Синочку, ну це війна, тримайся, дзвони, пиши. А з 28 жовтня дзвінки припинилися. 4 листопада зателефонував, я не знаю, командир, не командир, може людина, яка цим займається. Він каже: "Вибачте, прийміть наші співчуття. Віталік загинув".
Мати розповіла про речі, які залишилися на пам'ять про сина.
"Віталіка речі, вони згоріли. Залишились тільки оці два обереги. І передали іконку".
Поряд зі світлиною Віталія фото старшого брата Богдана. Коли почалася війна, він працював на станції технічного обслуговування у Харкові та лагодив автомобілі для військових. Коли дізнався, що брат пішов воювати, підписав контракт на службу в ЗСУ. Незабаром дізнався, що Віталій загинув. Приїхав до Козлова, щоб попрощатися з братом. Жінка розповіла, тоді вона востаннє бачила сина.
"Він сказав, що відімстить за брата і прийде. Фотографія, коли Віталік загинув, вона стояла на столі з чаркою і свічкою. А потім вона зникла. Нам передали форму сина Богдана. Вона була скручена".
До останнього не вірила, що сина більше немає. У повідомленні військової частини прочитала:
"2023 року виконував бойове завдання у складі підрозділу на тимчасово непідконтрольній Україні території в районі села Васюківка Донецької області. Не повернувся до підрозділу у зв'язку з імовірним отриманням бойових ушкоджень та вважається безвісти відсутнім під час захисту України".
Про те, що Богдан загинув, матері розповів його бойовий побратим.
"Подзвонив хлопчина, хотів сказати, що приносить свої співчуття, щоб дізнатися, де поховали Богдана. Я кажу, ми його не поховали, я ще вірю і надіюсь, що він десь у полоні живий. А він каже: "Наталя Петрівна, він не живий. Це було на моїх очах, його розірвало навпіл".
Мати каже, що з того часу пройшло півтора місяця, однак вони з чоловіком до цього часу не знають, де тіло сина. Щоб отримати інформацію, звернулися до служб, які займаються розшуком зниклих безвісти.
"Червоний Хрест займається, ми там заявку залишили. "Чорний тюльпан", який тим займається, також там заявку залишили. Також здали ДНК в поліції. Нам кажуть, якщо він загинув, це процес іде впродовж трьох місяців".
Пережити втрату двох синів Наталії допомагає вітчим Віталія та Богдана Роман. Чоловік також воював на передовій. Пригадує свою останню телефонну розмову з Богданом.
"Він мені зателефонував раз, днів за чотири-п'ять до того, як він загинув, так само десь о пів на десяту вечора, і каже: "В мене до вас єдине прохання, щоб не залишали маму, не йдіть більше нікуди. Ми, напевно, звідси не вийдемо вже". Після того він більше нам не телефонував, будемо чекати на його тіло, шукати".
