Тричі на тиждень у Конотопському ліцеї № 2 збираються позайматися паркуром діти, які з родинами були вимушені переїхати до міста у зв’язку з війною. Проводить заняття з власної ініціативи та безоплатно рекордсмен України Валерій Пастушенко. При цьому, говорить, має і інші захоплення, якими поділився з кореспондентами Суспільного.
Всі заняття у місцевому ліцеї №2, де створений Центр підтримки вимушено переміщених осіб, говорить Валерій Пастушенко, проводить з власної ініціативи та безоплатно: “Я тут недалеко живу. Як дізнався одразу запропонував свою допомогу, чому ні. Дітям треба займатись, тим більш в такий час. Якщо сидіти вдома не розвиватись, то буде тільки животик. Я вважаю, вести здоровий спосіб життя – це дуже чудово”.
Сам Валерій почав займається паркуром 17 років тому. А у 2013-му став рекордсменом України виконавши 37 кульбітів за 41 секунду. Нині, говорить Валерій, кульбіти виконує рідко, але за потреби – особистий рекорд повторить.
Окрім занять спортом чоловік опанував ще й професію ювеліра, яка, говорить, також займає багато часу: “Це називається “лисячий хвіст” дуже важке плетіння і різного діаметру. Це особисто я – ручна робота. У мене у знайомого батько займається і я тренував його дитину і вони запропонували навчитись. Я роки два-три вчився і тепер займаюся”.
Долучитися до безоплатних занять можуть усі охочі переселенці, говорить тренер. Серед них — 10-річна Юля, яка з рідними переїхала до Конотопа з Харкова у жовтні минулого року. Дівчина розповіла: “Було щось типу гімнастики, але там не було такого крутого, як на паркурі. А коли я приїхала в Конотоп спочатку мені не сподобалось, а коли я походила вже сподобалось. Я навіть на першому занятті губу поранила, в мене історія була крута, тому мені подобається”.
“Зараз він кожне заняття не пропускає, йому дуже подобається. Кожного разу щось новеньке. Тренер так складає їм програми, що дітям дуже цікаво”, — розповіла мама учня, який тренується у Валерія.
В основному на заняття паркуром до Валерія приходять діти від 5 до 13 років. “Мені дуже подобається, коли діти приходять, не вміють навіть перекид робити, а проходить місяць-два, вони вже рухливі, вони вже починають самі елементи придумувати”, — говорить тренер.
Нині, говорить Валерій, мріє про те, аби його учні мали можливість вільно подорожувати усіма містами України на змагання.
