День поезії 2023. Вірші про війну

Щороку у березні світ відзначає Всесвітній день поезії.

Поезія – це музика душі, найдавніший духовний скарб людства. Вона втамовує душевну спрагу, пробуджує в людині радість життя, любов до краси, входить в наше життя з дитинства і залишається з нами до кінця. Кожний знаходить в ній щось своє, близьке і зрозуміле.

Згідно резолюції 30-ї сесії ЮНЕСКО, яка проходила в 1999 році в Парижі, було прийнято рішення щорічно відзначати 21 березня Всесвітній день поезії (World Poetry Day).

На жаль, зараз Україна живе у війні. І більшість творчості пов’язана саме із цим. Але поруч завжди ходить кохання і віра.

Мальва Кржанівська

Дивись, там був пустир, а зараз - місто.
...А є місця, де вже немає міст...
А ген он там- сади буяли листом,
Синів в траві духмяний живокіст...
А пам'ятаєш донечку сусідки?
Вона вже в маму виросла сама!
А пам'ятаєш бабцю, та що сітки
Я пам'ятаю кожну теплу стежку..!
Я пам'ятаю запахи полів...
Які на смак черешневі "сережки",
На запах- жар, що в грубі не дотлів.
Я пам'ятаю неосяжний спокій,
Вологий, щедрий, безкінечний ліс.
І все здавалось вічним нам, допоки
Ми не навчились плакати без сліз.
Буяє все, летить кудись , мов вітер,
Вмирає й відродитись поспіша.
Єдине є у цілім білім світі,
Що не підвладне часові- душа.
Зникають з мапи ріки повноводні-
Ніщо й нікого не шкодує час.
Кохай мене. Кохай мене сьогодні.
Бо "завтра" може статися без нас.

Людмила Горова

Привіт. Шо там, як ти там, Боже? Та знаю, чувак, бути цього не може: Я в тебе не вірю, і опа - «привіт». Ну, бачиш, такий дурнуватий цей світ. Його, кажуть, ти створив, нібито? Ні? Із глини чи ше там якоїсь дурні. Ти думав, скажи мені чесно, чувак, Що все воно скотиться в лютий бардак? Що «око за око» і «брат проти брата» - Фігня поруч з тим, що от, нам розгрібати? Ну, ладно. Не парся. У мене питань До тебе немає, бо я без вагань Відколи себе пам‘ятаю і доти, Поки я ще тут - то твоєї роботи Цуратись, ховатись - ну зовсім не звик. Як там у вас кажуть? «Блажен чоловік..»? Я, Боже, усе, що хотів - усе маю. Не прошу собі, не очікую раю. Мені - як іде, знаєш, норм все і ок. Прошу за старих. За дітей і жінок. За птицю й худобу. За псів і котів. За хлопців своїх, хто з Бахмутських боїв Так хочуть живими вернутись додому. Вони ж в тебе вірять крізь розпач і втому. І в мене. Вони мені всі - як брати, А ти - ти ж дивися, їх не підведи. Наш медик - не вірить. Ти знаєш, авжеж. Але і за нього прошу в тебе теж. Чувак…Ти що, плачеш?.. Та ладно. Ну, ось.. У очі дивись! Я сказав - прорвемось!

Павло Вишебаба

Як замовкнуть усі автомати
і розчуємо врешті весну,
як же спрагло ми будем кохатись,
щоби змити із себе війну,

розчинити її клятий запах
у солоному потові вдвох.
Я по мушках, по зоряних мапах,
вивчу всю, як створив тебе бог.

І коли охолонуть гармати,
як же гаряче буде в ліжках!
До укусів тебе цілуватиму,
щоби стерти із пам'яті жах,

щоб твій стогін злякав порожнечу.
Я тебе перед втомленим сном
обійматиму безкінечно,
а на ранок любитиму знов.

І якщо нас помилує фатум —
пережити цю люту весну,
як же спрагло ми будем кохатись,
щоби змити із себе війну.

Igor Astapenko

тут могла би бути ваша рекламатут могли би бавитись ваші дітитут велика глибока яматут на себе не схожа мамачорно ходить у чорнім світі

тут могли би бути наші заводиіз великими трубами із духом металутут підошви вбирають холодні водитут весна була у гостях в природиале вчора їх обох розстріляли ця птаха могла би співати інакшеці патрони могли би нікого не убиватиця свобода могла б не лежати за фюзеляжемзахлинаючись кров'ю яку вам ніхто не покажеі малюючи на хрестах своїм дітям дати вона могла би просто жити у наших вітрах і хвиляхтанцювати у наших стягах але не стугнахі не ховалися б хто у сховищі хто в могилікрасиві мами й красиві діти (це ж божевілля!)і страх ніколи не був би нам вірним другом але з іншого боку цієї свободи могло б взагалі не бутиі ця птаха могла би ніколи тут не співатитак що вставай малий у нас тут нові маршрутикидай той вірш уже. завтра допишеш. крутощо ти ще можеш писати вірші брате.