19 березня в Україні відзначили День працівників житлово-комунального господарства. Згадуючи події лютого-березня 2022 року, слід зазначити, що ці люди виконували критично важливу роль у обороні Чернігова і забезпечення життєдіяльності міста. Вони виконували свою роботу, не зважаючи на бомбардування і обстріли, і багатьох з них можна сміливо назвати героями.
Велику роботу виконували і працівники «Чернігівводоканалу», про яких піде мова у цій статті. Вони не тільки допомагали людям з водою, а й забезпечували роботу чернігівських каналізаційних насосних станцій, ризикуючи життям. Про це досі не багато відомо, але саме завдяки їх самовідданій праці, місто не опинилося на межі екологічної катастрофи.
У перший день повномасштабного вторгнення усі працівники чернігівських каналізаційних насосних станцій як завжди вийшли на роботу. Не вдалося з’явитися тільки частині ремонтників. Під час активних бойових дій біля Чернігова вони виходили на об’єкти, що розташовані недалеко від місця проживання, адже з транспортом були проблеми. Начальник служби насосних станцій каналізації Віктор Полетай згадує:
Віктор Полетай, Фото: Валентина Гавриленко
«Якщо десь була аварійна ситуація, то всі йшли на той об’єкт. Якщо аварійної ситуації не було, то виходили хто ближче, тому що під обстрілами містом краще не ходити. Добиралися самотужки, хто на чому: хтось велосипедом, хтось пішки. Одну працівницю взагалі підвозили на БТР. Кажуть їй: «Жінко, ти куди?», а вона: «Як куди? На роботу!», «То сідай підвеземо». Навіть таке було».
Катерина Науменко, Фото: Валентина Гавриленко
Науменко Катерина Степанівна уже 12 років працює машиністом насосних установ. Жінка контролює роботу обладнання, яке перекачує стоки на одній з КНС (каналізаційній насосній станції) міста. ЇЇ перша зміна на КНС, що розташована на околиці міста у нових реаліях випала на 25 лютого.
«Мені сюди йти пішки 25 хвилин, живу найближче з усіх. Уже 25 лютого тут бомбили Тубдиспансер, літали кулі. В дорозі небезпечних ситуацій не виникало, але коли вже йшла на зміну 1 березня, я не зустріла жодної людини, жодної машини, тільки сирена. Звісно як в усіх людей були страхи, але сильно великих не було. Я відволікалася на роботу. Поки працювала насосна, мені було не страшно, бо не було коли боятись. Я бігала самотужки ліквідовувати аварії на насосах» – згадує жінка
Друга зміна Катерини Степанівни, що припала на 1 березня, виявилася найнебезпечнішою. Уже з 11-ї години від вибухів почали здригатися стіни. Жінка намагалася ліквідувати аварії, консультуючись по телефону з іншими працівниками. Коли ті чули вибухи у слухавці, то намагалися переконати пані Катерину піти звідти, але це вже було неможливо. Катерина Степанівна розповідає:
Наслідки обстрілів зсередини«1 березня була дуже страшна ситуація. Коли насосна працювала, то я ще не боялася, але коли вона була знеструмлена, то тут було настільки страшно, що неможливо й описати. Десь 30 вибухів почула один за одним, стіни ходором ходили. Я вже почала спускатися вниз перекривати усе вручну, бо насосна була знеструмлена. Коли затихло десь на 15 хвилин, чую, як двоє солдатів підійшло до сітки, вони щось говорили, але я не чула що саме. Вони подивилися, що наша насосна стоїть і пішли, а через 15 хвилин знову 30-40 вибухів, це було дуже страшно. Потім знову хвилин на 15 затихло, підійшли, подивилися, що насосна стоїть, поговорили і пішли. Таких обстрілів було 3.
Вийти я не могла, треба було до ранку сидіти Десь о 6-й годині була тиша, і цілу ніч лише поодинокі автоматні постріли. Солдати підходили 2 рази світили ліхтариками у вікна. Я боялася тільки, щоб вони не дізналися, що я тут, і не зайшли. О 6-й ранку я вийшла на вулицю і злякалась. Не можна було пройти, дерева наче покосили. Ще в нас собака є, то він стрибав, не давав закрити все, думав що покину його. Я взяла велосипед, собаку, і пішла додому».
Один ворожий снаряд все ж таки поцілив у КНС, де сиділа Катерина Степанівна. Він пробив дах будівлі, а уламками пошкодило електричну частину обладнання. Фактично, КНС була виведена з ладу. Катерину Науменко врятувало лише те, що вона сиділа на 10 метрів нижче рівня землі в приймальному відділенні станції.
Тільки вдома Катерина Степанівна почала усвідомлювати все, що з нею сталося того дня. Сидячи поруч з насосним обладнанням на 10-метровій глибині під обстрілами, жінка навіть не сподівалася вижити і вже подумки попрощалася з життям. Із собою в неї був майже розряджений телефон, тож пані Катерина поспішила зателефонувати внучці, щоб сказати, що любить її. Але на щастя доля розпорядилася інакше.
З того дня каналізаційна насосна станція на околиці міста знаходилася у сірій зоні, тож чергування на ній припинилося. Пані Катерина почала працювати на іншому об’єкті міста, куди вона ходила під постійні звуки обстрілів. Після пережитого, жінка навіть не допустила думки про те, щоб залишитися вдома та не піти на роботу. Вона розуміла, де працює і чому треба йти. Віктор Полетай говорить:
Наслідки обстрілівНаслідки обстрілів«По місту є й інші об’єкти, і якби не наші працівники, то вони б зупинилися, і всі стічні води вийшли б на поверхню. З цього мікрорайону майже всі мешканці, що скидають стічні води, виїхали, тому нічого й не сталося. Але ж на інші насосні поступали стічні води, і якби не наші працівники, то місто могло б потонути у фекаліях. Дуже значну роль відіграли сумлінні мешканці, які копали у дворах туалети. Кількість стічних вод зменшилась, і ми мали змогу усе перекачати».
Місяць на згаданій вище каналізаційній станції у мікрорайоні, де велися активні обстріли, не було нікого. Коли окупанти покинули Чернігівщину, працівники вирішили повернутися. Бригада людей заїхала для прибирання території одразу після перевірки місця саперами. Мета, з якою російська армія обстріляла станцію досі невідома. Будівлі вдалося встояти завдяки тому, що вона знаходилася внизу, і ворогу було важко поцілити. Внаслідок обстрілів всередині лежали плити зі стелі, вікна повилітали а стіни були побиті уламками.
Будівлю відремонтували, а роботу насосної станції відновили. Катерина Степанівна та інші героїчні працівники «Чернігівводоканалу» й надалі продовжують працювати на благо міста. Прості люди, прості чернігівці, які просто робили свою роботу, робили, не дивлячись ні на що. І тим врятували можливо багато життів. Скільки ще таких людей і таких історій ми не знаємо. Скільки ще таких історій буде…
Дякуємо вам! На таких людях і тримається наша країна, наше місто, наш фронт.
