Ірина Райлян служить в прикордонних військах з 2007 року, коли підписала свій перший контракт у місті Ізмаїл Одеської області.
В 2014 році вона вирішила поїхати до АТО, щоб захистити свою країну.
Починаючи з 2016 року, вона служила в Донецькому прикордонному загоні, що базувався в Маріуполі, де й зустріла свого чоловіка, який також прагнув захищати кордони країни.
24 лютого 2022 року вона зустріла на службі, а чоловік тоді ночував вдома.
Коли все почалося, він завіз дитину до їх подруги, і сам також помчав на службу. А потім було пекло. Маріуполь знищували.
Але військові намагалися до останнього боронити місто.
«Вони прийняли позиції на заводах, згрупувалися і намагалися втримати Маріуполь. Мій чоловік був на «Азовсталі», - згадує Ірина. - Вони до останнього тримали оборону. Потім вище військове командування віддало захисникам наказ вийти, щоб зберегти життя. Так вони потрапили в полон. Чоловік спочатку був в Оленівці. Звідти він хоч іноді виходив на зв’язок. Я знала, що він живий і непоранений. А потім їх вивезли, кого куди – по російських СІЗО та тюрмах. Після 23 вересня жодного зв’язку з чоловіком не було».
Після того як росіяни знищили місто, Ірина разом зі своєю дитиною переїхала в Рівне до батьків чоловіка.
Знову влаштувалася на службу та доєдналася до дев’ятого прикордонного загону.
Знаходиться в групі комплектування міста Рівне.
Чекаючи повернення свого чоловіка, який перебуває в полоні, Ірина стала однією з перших, хто записався в «Гвардію Наступу», щоб продовжувати захищати свою країну.
«Якраз займаються комплектуванням і набором людей в «Гвардію Наступу». До речі, як тільки дізналася про таку ініціативу, сама однією з перших подала заявку, хоча є діючою військовослужбовицею, прикордонницею. Я розумію, що кожна робота – важлива. Але пройшовши Маріуполь і маючи цей досвід, я хочу допомогти пришвидшити перемогу.
Мабуть, спокійна робота – не моє, - зізнається Ірина Райлян. - До речі серед охочих вступити в лави «Гвардії Наступу» є й жінки. І не лише військові, як я, а й цивільні. І вони дуже вмотивовані».
