Викладач Миколаївського Національного університету кораблебудування, а нині старший сержант, артилерист 79 окремаої десантно-штурмової бригади Сергій Копійка згадує, що найскладнішим виявився бій на початку березня у Миколаєві.
Історію воїна пише фонд "Повернись живим",
- Найскладніший мій бій був 7 березня на околиці Миколаєва. Колону ворожої техніки зупиняли ми з побратимами: 8 осіб і одна гармата, й та покалічена. Ми не думали, що хтось із нас виживе: варіантів не було,— пригадує Копійка.
Він впевнений, що його артилерійський розрахунок врятував ланцюжок неймовірних збігів та підтримка побратимів:
- Нашу гармату дуже швидко розстріляли з танку та з БМП. Ми вели вогонь попри пошкодження, прямим наведенням, доки могли. А потім стрілецький бій на дуже короткій дистанції, з 15 метрів. Набоїв було небагато. А проти нас танки та "бехи"… Але, слава Богу, наші суміжні підрозділи допомогли. Відкрили вогонь з САУ фактично по наших координатах, і відігнали ворога, — розповідає артилерист. І додає, що запеклий опір став несподіванкою для російських загарбників.
54-річний Сергій Копійка — кандидат технічних наук, фахівець із використання композиційних матеріалів, знаний і в Україні, і за кордоном.
Але він без сумнівів став на захист України: спершу в 2014 році, а потім — в перший день повномасштабного вторгнення.
- Якщо чесно, я з "егоїстичних міркувань" пішов воювати, — усміхається. — Бо не уявляю, як почував би себе, якби не пішов. Що б я казав доньці, та й всім оточуючим. Всі воюють за свою країну, а я вдома сидів би? 24 лютого я вже був у підрозділі. Пішов, щоб себе не зрадити,- говорить воїн.
У порівнянні з 2014 роком, війна стала значно жорсткішою, але й українська артилерія переходить на новий якісний рівень: зокрема, активно використовує БПЛА, комп’ютери, планшети з програмами для артилерії та інші технологічні рішення, зауважує Сергій Копійка.
