Святогірськ — туристичне українське містечко, яке ще у 2014 році стало надійним прихистком для багатьох переселенців із Донецької та Луганської областей. Його називали маленькою Швейцарією у Донецькому регіоні. Місто радо приймало туристів з усієї України, але не цього року. З приходом російських військ життя тут змінилося…
Про життя в окупації
Святогірськ три місяці перебував під окупацією. 12 вересня стало відомо, що українські військові зайшли у місто.
Наразі сили оборони проводять стабілізаційні заходи, працюють сапери, правоохоронці виловлюють колаборантів, а вулиці розчищають від розбитої техніки.
Перше, що бачиш при в’їзді у місто — це Святогірська лавра. Це той самий монастир, який став прихистком для багатьох українців. Там перебували переселенці та місцеві жителі. Жили вони у страху, тому що ворог нищівно завдавав ударів по інфраструктурі. Заїхати у саме місто не так просто. Всі мости були зруйновані під час російської окупації, тому дорога пролягає через переправу.
Святогірська лавра — це той самий монастир, який став прихистком для багатьох українців. Там перебували переселенці та місцеві жителі.
Про перебування тут російської армії нагадує все: вщент розбомблені будинки, зруйновані дороги, на яких валяються уламки від ракет, покинуті автівки та боєприпаси.
У місті, де колись проживало понад чотири тисячі людей, тепер не нарахувати й сотні. Тут наразі відсутні газопостачання, електрика, вода.
Місцевий житель Дмитро пережив тут всю окупацію, евакуюватися не збирався. Розповідає, що раніше тікав сюди від «русского міра» із Донецька. Почав нове життя, але і тут його наздогнала війна.
— До початку війни тут було світло, газ та можна було купити все. Я працював на хлібзаводі й спокійно жив. А прийшли російські солдати і все розбомбили. Заходили у домівки й проводили обшуки на наявність зброї. З чоловіків знімали одяг та шукали татуювання з українською символікою, — розповідає Дмитро.
Трохи пройшовши далі, зустрічаю літню бабусю. Вона, побачивши українських військових, кидається в обійми та плаче. Зі страхом згадує пережиті події.
— росіяни прийшли сюди стріляти по людях і по хатах. У мене розбитий будинок, вікна всі повилітали, — говорить Ганна. — Сподіваюсь, що вони не повернуться. Ми — українці, самостійна нація й Україна у нас одна.
Попри те, що місто понівечене росармією, місцеві вірять, що у них є майбутнє разом із Україною, а от у російських окупантів єдиний вихід — бігти… Як із Святогірська, покидаючи техніку, зброю, одяг, амуніцію і, звичайно ж, своїх.
ЗСУ надалі вибиватимуть ворога
Військовослужбовець на позивний «Вуйко» жартує: «москалі тікали, ходаки губили».
— Вони намагалися зберегти своє життя, тому що на той час їм було вже не дуже солодко. Ми ускладнювали їхнє пересування. Тепер ситуація у місті стабільна. Ми плануємо і надалі вибивати ворога із сусідніх населених пунктів, — говорить «Вуйко».
Про те, що Святогірськ — українське місто, свідчать синьо-жовті прапори вздовж вулиці. Їх знімати окупанти не насмілилися, наче відчували, що наші військові прийдуть звільняти свої землі…
Тетяна Головатюк
Кореспондентка АрміяInform
