Напад на територію України активізував застосування росією спеціальної методики маніпулювання суспільно-масовою свідомістю своїх громадян, яка у психології отримала назву “захисний механізм психіки”.
Центр протидії дезінформації при РНБО України проаналізував механізм рашистів, передає редакція.
Типовими проявами застосування механізмів маніпулювання колективною психікою є просування російськими маніпуляторами наступних наративів.
«Це Україна збиралася напасти на рф, у нас не було вибору», «ми – маленькі люди і не можемо нести відповідальність за дії влади». Подібний механізм психологічного впливу спрямований на дистанціювання пересічного росіянина від ситуації, зняття з нього відповідальності за дії влади, адже «весь світ до них ворожий і бажає їм зла», а всі їхні побутові проблеми — провина України та колективного Заходу.
Кремлівська влада доводить, що росіянину комфортніше жити з думкою, що Україна сама спровокувала війну та відмежуватися від жахіть, що вчиняють їхні співвітчизники в Україні.
«Росія несе мир народу України». Цей наратив спекулює оруелівською фразою «війна – це мир» та підміняє неприйнятні для більшості усвідомлення на протилежні за змістом. Підміною понять кремль намагається надати видимість сенсу своїм діям і «переграти» реальність на свою користь.
«Спецоперація триває за планом, росія утримується від обстрілів мирних об’єктів». Це приклад застосування механізму заперечення очевидного, тобто відкидання фактів та впровадження у свідомості тези, що проблеми не існує. Путінська пропаганда стверджує, що немає великої війни, обстрілів російськими військовими мирних об’єктів та знищення українського населення, адже українці самі себе бомблять, а російська армія допомагає встановити мир, при цьому вплив санкцій жодним чином не позначається на їхньому житті.
«Росія – велична країна з імперськими традиціями». Це прояв механізму ідеалізації, коли ілюзії заважають тверезо сприймати дійсність. Кремль всією інформаційною міццю ідеалізує імперське минуле росії та постійне розширення кордонів за рахунок загарбання територій сусідніх суверенних країн. Основна мета такої методики – підтримувати міф про нібито всемогутність росії та її збройних сил, а також спроможність впливати на світові процеси.
«Якби росія справді хотіла, вона б уже давно знищила Україну». Механізм знецінення, який допомагає людині легше переживати поразки та невдачі через нездатність критично оцінити свій стан справ. Російська пропаганда намагається створити «інформаційне задзеркалля», в якому знецінено не лише потужність української армії та громадянського спротиву, а і значні втрати ЗС рф бойової техніки та живої сили. Путінське «ми еще даже не начинали» давно стало мемом, який висміює весь світ.
«В Україні загарбали владу нацисти, і з ними треба поводитись відповідно». Це прояв т.зв. захисного мотивування, коли особа намагається виправдати та нормалізувати звичайний злочин. Маніпулювання спрямоване на формування в свідомості русофіла розуміння, що навіть воєнні злочини проти мирного населення в Україні є виправданими.
«ЗСУ з 2014 року обстрілювали Схід України, де мешкають російськомовні, що і обумовило початок спецоперації». Таким наративом кремль створює морально-етичне підґрунтя для виправдання агресії під приводом начебто захисту російськомовного населення Донбасу. В свідомість росіян та всього світу впроваджується догма, що «захист людей Донбасу» – це моральний обов’язок росії перед «своїми братами й сестрами».
Звісно, навіть первинний аналіз доводить маніпулятивний характер цього обґрунтування військової агресії.
«Чому західна спільнота не протестувала, коли НАТО бомбило Югославію?». Це відомий механізм перефокусування уваги суспільства з однієї ситуації на іншу. Адже коли росіян питають про Бучу, Маріуполь, Харків та інші українські міста, що постраждали від воєнних злочинів росії, їм немає чого відповісти. Така вимушена тактика спрямована на переведення уваги з обговорення ключового питання припинення російської агресії на другорядне питання далекого минулого.
Таким чином, російські кліше, якими кремль намагається виправдати напад на Україну, – це неспростовний доказ того, що народ країни-агресора потребує негайної психотерапії.
