Війна… Вона прийшла у мій дім розпачем і болем. Розумінням того, що можна в одну мить втратити найріднішу людину,- повідомила Олена Сороківська на своїй сторінці в соцмережах.
І життя стало на паузу. Час спливає кроками у лікарняній палаті. А в голові лише одна думка: «Дякую Богу, що живий». Чоловік показує фото, на якому вони перед відправкою на фронт. Багатьох побратимів вже немає серед живих. Дехто – пропав безвісті. І молодим дружинам надсилають фото неупізнаних трупів. Вони вдивляються в їх обличчя, шукаючи рідні риси.
А поряд в палаті – молоді хлопці і зрілий мужчина п’ятдесяти семи років. Він лежить нерухомо після кількох складних операцій, біля нього дружина. Вона три дні не знала, де він: телефон не відповідав, не було жодної вісточки. Це були найдовші три дні в її житті… Але вірила, що живий, не допускала іншої думки. Дзвонила по усіх лікарнях України вдень і вночі. І знайшла непритомного, але живого…
Звемо його «дядя Саша». Він жартує, підтримує розмову, підбадьорює дружину і має жагу до життя. І я вірю, що все у нього буде добре…
У лікарняних палатах живе багато болю і страждань. Тут лежать звичайні люди, які нічим не схожі на героїв. Але коли слухаю їх історії, розумію, що кожен із них вже так багато зробив для нашої перемоги! І сльози розпачу стають сльозами гордості і надії. Бо той хто готовий віддати життя за тих, із ким хотів би його прожити, є справді нескореним!
Наразі чоловік Олени перебуває на лікуванні в одній із сусідніх областей. Редакція 0352.ua бажає йому якнайскорішого одужання.
