Президент Казахстану Касим-Жомарт Токаєв — один з небагатьох високопосадовців на Петербурзькому міжнародному економічному форумі - у присутності президента Росії володимира путіна заявив, що його країна не збирається визнавати так звані «народні республіки» Донбасу і взагалі вважає їх «квазідержавами».
Ця заява казахстанського президента стала не просто черговим ляпасом для володимира путіна, «досягнення» якого в Україні ніхто у світі не збирається визнавати та схвалювати. Ця заява Касима-Жомарта Токаєва ще раз продемонструвала крах всієї зовнішньої політики Росії - у тому числі і на пострадянському просторі, — пише Віталій Портников для Радіо.Свобода.
Казахстан можна вважати найближчим союзником Росії. Ця країна була однією з держав-засновників Євразійського економічного союзу та ОДКБ. Проте президент Казахстану з обуренням відкидає саму можливість участі своєї країни в авантюрі визнання«ЛДНР» — тій самій авантюрі, якою Путін мотивував напад на Україну. І, до речі, не лише«ЛДНР». Токаєв заявив, що його країна не може визнати незалежність Абхазії та Південної Осетії - інших«квазідержав», незалежність яких була визнана Росією після нападу на Грузію у 2008 році.
Але хіба один Токаєв? Ніхто з керівників колишніх радянських республік не визнав вигадані у Кремлі формування. Навіть білоруський правитель Олександр Лукашенко також не поспішає із визнанням«незалежності» окупованих Росією територій Донбасу. І Абхазії та Південної Осетії теж. Лукашенко неодноразово говорив про своє гаряче бажання відвідати окупований Крим. Але одна справа — висловити бажання, а зовсім інша — взяти та поїхати.
При цьому навряд чи треба нагадувати, що і Лукашенко, і Токаєв багато чим завдячують особисто путіну. Саме політична та економічна підтримка російського режиму допомогла Лукашенку у 2020 році виграти війну з власним народом та утриматися при владі. Саме введення в Казахстан військ ОДКБ у 2022 році допомогло Токаєву не лише зупинити народне повстання, а й здобути перемогу в клановій боротьбі із попередником Нурсултаном Назарбаєвим та родичами колишнього президента. Але, мабуть, навіть подяка не дозволяє керівникам Білорусі та Казахстану визнавати вигадані у Кремлі «держави».
І мотив цього опору зовнішньополітичним авантюрам Путіна є очевидним. Якщо сьогодні погодитися з тим, що так звані «народні республіки» — справжні держави, хто завадить Путіну завтра оголосити«народною республікою» якусь область Білорусі чи Казахстану? Адже«самовизначення» Могилівської області чи Західноказахстанської області нічим не відрізняється від «самовизначення» Донецької чи Луганської областей.
