Займаюсь тим, чим і всі нормальні чоловіки останні вісім років — захистом Батьківщини
Командир відділення Олександр уперше побіг до військкомату ще задовго до оголошення мобілізації. І що цікаво, був там далеко не один, довелось ставати у чергу з таких же небайдужих.
— Жив собі спокійним життям, торгував овочами-фруктами, аж тут Майдан, Крим… А я ж строкову в Сімферополі служив, знаю його як свої п’ять пальців. Тож щойно почалась операція з окупації півострова, почав пропонувати свою допомогу. Перед військкоматом тоді було багато таких же добровольців. Але тоді жагу відвойовувати українські території не оцінили. Почув не надто обнадійливе: «ми вам передзвонимо», та й повернувся додому. З початком АТО знову прибіг до військкомату, та замість повістки отримав у відповідь — «чекайте…». Чекав-чекав і знову пішов за повісткою.
Ось так із другої хвилі мобілізації й розпочалась війна Олександра за українські землі. Каже: займається тим, чим і всі нормальні чоловіки останні вісім років — захистом Батьківщини.
— Перше бойове хрещення було потужним. Мар’їнка, бій тривав 9 годин і 20 хвилин. Для нас, необстріляних, «зелених», домашніх — це було непросто. Ми ж тільки приїхали! Але швидко опанували себе й дали гідну відсіч, завдавши серйозного клопоту ворогу. На цьому «пригоди» в Мар’їнці не завершились. Наш пост регулярно обстрілювали, щоночі щось летіло… 25 вересня запам’ятав надовго. Зранку був туман, ми потроху готувались до демобілізації, яку тоді оголосили… Аж тут розпочалось пекло. Летіло все — ПТУРи, «васильки», міномети, працювала БМП. Лупили так інтенсивно, що небо було буквально червоним, навколо все палало. На жаль, не обійшлось без втрат. Шестеро хлопців дістали поранення, один — загинув. Усього кілька днів до демобілізації не дожив. У мене того дня був другий «день народження». Досить неоригінальна ситуація, коли тільки встиг відійти, як на те ж місце прилетіло… Але одна річ чути, коли розповідають такі історії чи бачити їх у кіно, а інше — розуміти, що хвилину тому тебе могло б не стати…
Одразу після демобілізації Олександр підписав контракт… А потім, не роздумуючи, його продовжив. Упевнено заявляє, що без перемоги до підприємництва не повертатиметься! Бо ж прийшов не просто так, а задля конкретного результату.
— Пам’ятаю, як зухвало зайшла їхня морська піхота й одразу почала нас штурмувати. Протягом двох днів не заспокоювались. Але ми у відповідь як жахнули, потім тиша була ще довго… А місцеві жителі, які переходили на вільну територію за продуктами, розповідали, що ворожі морпіхи вантажили чимало тіл загиблих… Після цього вони не надто рвались у бій, запал кудись зник…
За плечима Олександра — вже шість ротацій, об’їздив практично всю лінію фронту. Зізнається, як би ворог не нагнітав ситуацію, завжди готові показати йому всю свою українську щирість!
— Завжди будь ласка, як то кажуть! Ні кроку назад наші хлопці не зроблять! Навчені!
30-та ОМБр
