Будинок на вулиці Гончій, 62 в якому жили представники старовинних дворянських родин Тризн та Бакуринських почали зносити. Маєток звели наприкінці 1880-х років. Тож, його вік перевищує 130 років. Він «пережив» дві спустошливі війни та масові знесення 70-80-років минулого століття.
Про знесення будинку та його славетне минуле повідомили на сторінках проєктів «Дерев’яне мереживо Чернігова» та «Цікавий Чернігів».
Будинок на Гончій, 62 був зведений статським радником, кавалером багатьох орденів, головою повітової управи та членом губернського земства Дмитром Тризною. Його ж дружина, Ганна Бакуринська належала до також відомого дворянського року, будинок яких й нині стоїть через дорогу.
Дві шляхетні родини – два величні будинки один навпроти одного. Не було такого торжества чи навіть маленького приводу, коли б обидві великі родини не збиралися разом. У цьому будинку бували й родичі Тризн – Тищинські, Рашевські, Тессени, Барщевські… Але всьому доброму і світлому буває кінець, - розповідається в «Цікавому Чернігові».
Проте, в 1919 році більшовики розстріляли Олексія Бакуринського та йог сина і племінника Дмитра Тризни, Олександра. Згодом, і самі будинки були націоналізовані та розграбований. Тим не менш, після трагедії будинок Тризн простояв більше 100 років ставши домом для кількох поколінь чернігівців.
І ось, зараз будинок зноситься. Зноситься, попри значення для міста, значення для історії, значення для хваленого «туристичного потенціалу». Довгі розмови про створення закритого для нової забудови кварталу історичних будиночків в межах незачепленого війною охвістя вулиць Мстиславської-Гончої-Київської так і лишилися колами на воді.
А тут же не лише старий Тризна і давній Бакуринський, тут і майже двохсотрічна хата Преліних, єдина, яка пам’ятає Тараса Шевченка, що спинявся тут у свій останній візит 1847 року, - розповів автор «Цікавого Чернігова».
Проте, будинок це не тільки його минуле, а й унікальна архітектура. За словами засновника ініціативи «Дерев'яне мереживо Чернігова» Станіслава Іващенка, вдалося врятувати 2 унікальні фрагменти візерунків, що прикрашали будинок.
Дякую Марині Донець за те, що роздобула для нас зразки мережива з цього будинку. Хоча наявність фотографій дозволяє мені відторити усі ці візерунки у майбутньому, ці зразки різьблення - це те, до чого можна доторкнутися. Те, що фізично поєднує нас із містобудівничими столітньої давнини. Те, що дає чітке розуміння габаритів цього оздоблення, - розповів Станіслав Іващенко.
