Повені, бурі, гради та провали - це все лише частина того, що час від часу ставалось у нашому місті. Ми зібрали декілька спогадів про стихійні лиха на сайті форуму газети "Поиск".
Пригадують учасники форуму про зиму кінця 60-х років. Про пилові бурі розповіла мешканка міста Валентина Рибалко.
«У 1967-1968 роках взимку дули дуже сильні вітри, які наносили багато пилу, - Цей пил лягав заметами, немов сніг, якого було, порівняно, мало. Вранці виходиш на вулицю, а дорога вся заметена курними «дюнами». Щоб не запізнитися в школу, виходили на пів години раніше. Пам'ятаю, моя бабуся дуже страждала - від пилу їй було важко дихати».
Таяння снігів в Донецькій та Білгородській областях стало причиною масштабної повені у Слов’янську. Тоді річище річки Казенний Торець переповнилось. Сталось це на початку квітня 1964 року. Тоді були затоплені райони Варшава, Машчермет і Молокозавод.
Читайте: Евакуація населення, машини-амфібії і стихія. Про затоплення Слов’янська більше 50 років тому
З того часу збереглося декілька фотографій.
А ось декілька спогадів з того року.
Анастасія Киркач, вул. Гудованцева:
Это было 16 марта. С вечера начала прибывать вода. Мы тогда жили вдвоем с мамой. Наш дом стоял на возвышенности, думали, что пронесет. Но куда там, вода залила его под самую крышу. Мы бросились к соседке на чердак. Ночь просидели у нее. Было очень страшно. Сейчас, когда жизнь почти прожита, наверное, уже меньше бы боялась. А тогда...
Утром нас вывезли на лодках, эвакуировали. Дали квартиру, прожили мы в ней 5 дней. Продукты покупали в "варшавском" магазине, он нормально работал. Когда вода начала спадать, наш саманный двухкомнатный домик просто смыло. После наводнения, уже в мае, начали строить заново. Государство не помогло никак. Ничего не дали, ни рубля.
Ганна Кравцова, вул. Димитрова (нова назва - Данилевського):
Тогда тоже все говорили, что будет наводнение. Наш сосед с сыном заложил двери в дом кирпичом. Говорил, что ему вода теперь не страшна, он, мол, забаррикадировался. Когда началось наводнение, в их доме подняло пол. Все смеялись - ну что, помогли тебе твои баррикады?
Как к воде ни готовились, началось все неожиданно, поздно вечером. Моя мама тогда жила на Коккинаки. Я хотела добраться до нее, но вода шла столбом. Потом мама рассказала, что с маленькой собачкой и поросенком залезла на кровать. Соседи подплыли к ее дому на резиновой лодке и забрали вместе с животными.
Мы с мужем забрались на чердак. Собрали все подушки, одеяла, которые в доме имелись. Все равно было очень холодно и страшно. Выйти никуда нельзя, продукты тоже нам никто не привозил. Жевали сухари. Так продолжалось дня три. Я потом простудилась и долго болела.
У нас в доме воды было по щиколотку. Когда она спала, никак не могли отмыть ил. Я терла все железными щетками, но почти не помогало. А возле переезда дома залило выше окон. Потом выдавали денежную помощь. Всем по-разному, в зависимости от того, что из имущества пострадало. Сколько нам дали, я уже не помню.
Житель вулиці Коккінакі:
Мне тогда было 12 лет, потому все воспринималось как приключение, и страшно не было. Наводнение началось ночью. Вода прибывала очень быстро. Нам в окно постучали, кричат: "Просыпайтесь, затопит!" Когда мы встали, воды уже было выше колена. Начали быстро поднимать вещи на чердак, потом сами туда залезли. Просидели двое суток. У нас в доме воды было по самые окна.
На улице люди плавали на лодках, было много солдат. Нам на амфибии привозили еду, я уже не помню, какую именно. Но не голодали. Сейчас, если затопит, наверное, никаких амфибий не будет, и кормить тоже никто не станет.
Когда вода стала уходить, в доме можно было собирать рыбу. Я лично "поймал" щуку, она в коридоре лежала. Довольно большая.
Світлана Тюпа, вул. Будьоного (нова назва - Райдужна):
До нашего дома тогда вода не дошла несколько метров, соседей по улице залило. Это ночью случилось. Вода шла с Машмета валом, очень быстро. Люди бежали от нее, падали, некоторые стали залазить на крыши. Все вокруг бурлило, было очень страшно.
Утром к нам стали приходить знакомые, просились пожить. Всех пускали, куда же они денутся? Городские власти предлагали эвакуироваться. Правда, в основном, люди не соглашались, жили на чердаках, но предпочитали добро не оставлять. Было очень много случаев мародерства. На лодках приезжали и воровали.
Когда вода начала сходить, мазанки стали рушиться одна за другой. Домики таяли, как сахарные. Зато в тех, что остались, можно было собирать рыбу.
Люди розповідають на форумі і про повінь 1917 року, яка сталася 10 березня. Згадують, що льодом був зірваний дерев'яний міст через Торець, який несло по річці до тих пір, поки він не вперся у Содовський залізничний міст. Утворився затор. Лід, що напирав, став вилазити на берег.
Вода пішла по Валківській і Содовській вулицях і подвір'ях. За 2 години був затоплений весь призаводський район і сам завод. Людей, які рятувалися на горищах, вивозили човнами і розміщували на Ковальській вулиці. Вода спала тільки через тиждень.
У 2012 році люди фотографували величезний град. Такі опади падали на Семенівці та на Слов’янському курорті. Мешканці залізничного вокзалу не застали такого.
Після нього залишилися ось такі фото:
Згадують мешканці, як у 50-х роках по вулиці Ізюмській відбувся провал. Влада тоді прийняла рішення відселити жителів, чиї будинки перебували в радіусі 100 м від провалу. Для обстеження території викликали фахівців з Донецького Політехнічного Інституту, які встановили що осідання ґрунту відбувається на площі приблизно 170 га.
Тоді ж почали встановлювати прилади, для спостереження за ходом цього явища. До 1969 року їх встановили у 1490 точках - від курорту до Північного.
За 17 років, що минули з часу "ізюмського" провалу, найбільш значне осідання спостерігалося в районі перетину автодороги з річкою Калантаївка -1200 мм, за цей же час соледобувний завод просів всього лише на 150 мм.
