Чернігівщина – край партизанської слави» – радянський ідеологічний наратив, що почали впроваджувати в суспільну свідомість одразу ж по завершенні Другої світової війни. Здавалося б, для підсилення міфу про самовіддану й героїчну боротьбу радянських партизанів у тилу ворога повинно бути написано чимало серйозних історичних досліджень – збірників документів, монографій, статей. Але цього не сталося. Більшість формувала своє уявлення про партизанський рух на основі художньої літератури та кінострічок. А меншість – професійні історики – складала мозаїку про радянських партизанів на основі дозованої інформації, яку по краплині вдавалося вичавити з відкритих джерел надзвичайно засекречених архівів. Так було за часів СРСР...
У роки незалежної України ситуація з дослідженнями радянського партизанського руху мала б покращитися. Але, як не дивно, відчутного прориву в історичній науці не відбулося. Архіви з незрозумілих причин продовжували зберігати секретність. Крім того, нерішучі спроби пролити більше світла на історичну правду наштовхувалися на непохитну позицію влади нічого не переглядати і нічого не міняти в усталених стереотипах. Свою ведмежу послугу робив і супротив... нащадків партизанів, які, здавалося б, мали бути в першу чергу зацікавленими в поширенні інформації про подвиги своїх батьків-дідів. Одні мовчали і не відкривали рота, бо боялися розповідати правду. Інші соромилися цієї правди. Але було й немало таких, хто відверто брехав, щоб нажитися на неправді.
У 2015 році всі архівні документи радянського періоду стали відкритими і доступними для дослідників. Але великий ажіотаж це не викликало.
– Гадаю, що причиною певної байдужості місцевих істориків до партизанської тематики стало їхнє небажання виходити із зони комфорту, – вважає військовий історик, завідувач філії Чернігівського історичного музею ім. В. Тарновського «Військово-історичний музей» Михайло Жирохов, який після російської окупації частини Донбасу переселився до Чернігова.
На думку науковця, ламати стереотипи, докопуватися до правди – значить наживати собі ворогів, або як мінімум непримиримих опонентів. Куди зручніше нічого не робити, нічого не помічати, щоб бува кого не образити своєю дослідницькою роботою.
За надзвичайно короткий термін – рік з невеликим – з-під пера Михайла Жирохова вийшло друком чотири книги, що присвячені історії радянського партизанського руху на Чернігівщині в 1941–1943 роках.
– Коли побачило світ моє перше дослідження «Червоні партизани Добрянщини: за лаштунками радянських міфів», – розповідає Михайло Жирохов, – то одразу кількачернігівських істориків мені дорікнули: «Куди ти поспішаєш? Нехай книга вилежиться, дозріє, ну а вже потім друкуй її собі на здоров’я». Я запитав у них, що не так з книгою. І знаєте, що почув у відповідь? Мовляв, люди ще не готові чути правду. І про це мені говорять історики?!..
Слідом за дослідженням партизанського руху на Добрянщині, невдовзі власним коштом історика були видані книги: «Іван Бовкун: кривавий шлях «народного месника» та «Підпільна група Якова Батюка: кінець легенди». Усі дослідження написані легкою і зрозумілою для широкого загалу мовою. Вони містять чимало раніше засекречених документів, світлин. Деякі факти, про які історик уперше відкрито пише, настільки вражаючі, що не всі з його колег у них навіть повірили.
Михайло Жирохов пригадує:
– Не називатиму прізвищ, але знайшлися навіть такі чернігівські історики, які зверталися в СБУ, чи дійсно я працював там в архіві з документами, на які посилаюся у своїх книгах. Вони не вірили, чи не хотіли повірити, що хтось із їхніх колег може замахнутися на табуйовану тему.
Нещодавно любителів воєнної історії автор порадував ще однією книгою – «Юрій Збанацький: фальшивий герой із радянського дитинства». Як і попередні, дане видання містить чимало шокуючих фактів із життя червоних партизан. І, зокрема, – ватажка червоних партизанів, який за свої «подвиги» був удостоєний звання Героя Радянського Союзу.
– Я ніколи не ставлю перед собою завдання когось очорнити чи, навпаки, возвеличити. Це було б непрофесійно, – каже Михайло Жирохов. – Для мене важливі факти, а не міфи. Нововиявлені історичні джерела дозволяють сьогодні сформувати більш-менш зрозумілу картину того, що відбувалося на окупованих нацистами територіях у роки війни. Разом з тим для істориків це «хліб» ще на багато років уперед. Як не парадоксально для когось звучатиме, але ми ще надзвичайно мало знаємо про ті часи. І фундаментальної історичної монографії про події Другої світової війни на Чернігівщині ще й досі не написано…
Олександр Соломаха
window.RESOURCE_O1B2L3 = 'leokross.com';